У 1945 році відбулося возз’єднання українських земель у складі СРСР. Це стало наслідком договору між СРСР та Чехословацькою Республікою, підписаного 29 червня 1945 року в москві.
Входженню земель Закарпатської України до складу УРСР передувала низка подій. Так, 28 жовтня 1944 року Червона Армія в ході Східно-Карпатської наступальної операції силами 4-го Українського фронту — 18-ї армії та 17-го гвардійського корпусу — оволоділа всією територією Підкарпатської Русі. Під час наступу радянським військам довелось подолати добре обладнану угорську систему оборони («Лінія Арпада»).
Після вигнання німецьких окупантів та їхніх угорських союзників радянська військова адміністрація не поновила діяльності довоєнної чехословацької влади, посилаючись на те, що Закарпаття залишалося прифронтовою зоною. 26 листопада 1944 року у Мукачеві за присутності представників репресивних органів СРСР відбувся Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який ухвалив підготовлений у москві Маніфест про об’єднання Закарпаття з Радянською Україною і обрав найвищий орган влади — Народну раду Закарпатської України. Хоча його учасниками були 663 делегати: 178 робітників, 258 селян, 172 представники інтелігенції, 55 торговців і ремісників, на ньому чисельно переважали комуністи. НРЗУ очолив Іван Туряниця, а його заступниками стали Петро Лінтур і Петро Сова. З'їзд поставив перед НРЗУ завдання здійснювати управління політично-господарським життям краю та реалізувати волю його населення на об'єднання з УРСР.
На другий день після з’їзду НРЗУ утворила уряд у складі президії та уповноважених. 5 грудня 1944 року видала декрет «Про припинення зв’язків з уповноваженим представником уряду Чехословацької Республіки», а також ухвалила рішення про перехід прав власності на державне майно від Чехословацької Республіки та Угорського королівства до Закарпатської України.
Згідно з декретом НРЗУ від 9 січня 1945 року, вся повнота влади в Закарпатті належала народові, а народовладдя здійснювалося через вільно обрані представницькі органи — НРЗУ в центрі та народні комітети на місцях. До компетенції НРЗУ входило широке коло питань: законотворчість, керівництво господарським, політичним і культурним життям, роботою правоохоронних органів краю. Голова НРЗУ представляв Закарпатську Україну і НРЗУ на міжнародному рівні, здійснював вищу виконавчо-розпорядчу владу, скликав та керував засіданнями НРЗУ, підписував її постанови, призначав за поданням уповноважених НРЗУ керівників і службовців держустанов, затверджував окружних і міських суддів. 12 січня 1945 року НРЗУ видала декрет про гімн та державний прапор.
Зрештою, 29 червня 1945 року у москві було підписано Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну, згідно з яким «Закарпатська Україна (що носить, згідно з Чехословацькою Конституцією, назву Підкарпатська Русь), яка на підставі Договору від 10 вересня 1919 року, укладеного в Сен-Жермен-ан-Ле, увійшла як автономна одиниця в межі Чехословацької Республіки, возз’єднується, в згоді з бажанням, виявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін, зі своєю прадавньою батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки». Слід зазначити, що на церемонію підписання міждержавного договору представників Закарпатської України не запросили.
80 років минуло з дня, коли у москві було підписано договір між СРСР та Чехословаччиною про передачу Закарпатської України до складу УРСР. Від СРСР його підписав В. Молотов, від Чехословацької Республіки — Зд. Фірлінгер і В. Клементіс.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 року республіку Закарпатська Україна було ліквідовано та перетворено на область Української РСР із центром в Ужгороді. Жоден представник Закарпатської України при ухваленні цього рішення у москві присутнім не був. 25 січня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР у Закарпатській області було запроваджено юрисдикцію УРСР.
Завершення процесу возз’єднання всіх українських земель у єдиній державі знаменувало закінчення цілої епохи боротьби за єдність українського народу, стало доленосним актом надзвичайної ваги в історії України.
Незважаючи на те, що возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною відбулось у специфічних умовах Другої світової війни і пануючого становища Радянського Союзу при вступі його військ на територію Східної Європи і поєднувалося з розгнузданою радянською пропагандою та переслідуванням провідників Карпатської України, які заклали підвалини цього єднання, варто визнати, що наші попередники вдало використали історичний момент. Недарма наш співвітчизник Михайло Мондич відносно возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною наголошував, що у разі упущення у 1944–1945 роках наданої історією можливості, таке возз’єднання могло відбутись хіба що через тисячу років.