портал в режимі тестування та наповнення
0-800-507-506, 0954633565
Гаряча лінія
  • A-
    A+
Пошук
Шукати на порталі
або
серед нормативних актів

Акторка Катерина Колмикова: «Ми на всіх майданчиках розповідаємо про біль Маріуполя»

Опубліковано 20 листопада 2023 року, 19:46

Катерина Колмикова - переселенка з Маріуполя. Вона є акторкою аматорської студії "Conceрtion", переможниицею конкурсу "Miss Ukraine+size-2021". До великої війни Катерина була успішною підприємницею й загалом мала 8 крамниць - шкіргалантереї та побутової техніки. У перші дні березня, після повномасштабного вторгнення росії в Україну, жінка з батьками та сином евакуювались до Івано-Франківська. Згодом, у травні 2022 року, переїхала до Києва. Вже у столиці разом із колегами з театральної студії почала відновлення театру. Активно займається благодійністю. 

- Катерино, у Маріуполі ви займались бізнесом та творчістю. Ви зуміли поєднати ці дві категорії: матеріальний та духовний світи. У вас було насичене життя до 24 лютого 2022 року. Що змінилося відтоді?

-О 5-й ранку мені зателефонували друзі з Києва і сказали: почалося, нас бомблять! Приліт у Бориспіль, де знаходиться аеропорт. У нас був шок. Тоді подумали: якщо це сталося в Києві, то від Маріуполя, коли ворог почне свої активні дії, нічого не залишиться.

- Ви виїхали з Маріуполя чи не у перші дні війни. Чи усвідомлювали ви тоді, що війна буде такою руйнівною для міста? І які речі ви з собою брали? Як прийшло рішення виїхати з Маріуполя?

- Ми ухвалили таке рішення, бо розуміли, що в разі атаки на місто нам ніде сховатись. Мій будинок знаходився біля ТЦ Порт Сіті, на околиці. Я розуміла, якщо сюди прийдуть російські війська, то окупанти не будуть церемонитись. Згодом так і сталося - мікрорайон потрапив під масовані ворожі бомбардування. Будинок моїх батька та матері розташований у приватному секторі - і там теж не було укриття. 24 лютого о 7-й ранку ми зібралися у них, щоб обговорити доцільність евакуації. Проте батько одразу повідомив, що він нікуди не поїде з міста. Та коли подивився на онука, то сказав: добре, рушаймо. Буквально за кілька годин після цього родинного рішення я написала нашому режисеру Олексію Гнатюку. Повідомила про те, що приїду пізніше, у понеділок, на репетицію, бо наступної суботи у нас мала відбутися вистава. Ми тоді до кінця не усвідомлювали, що росіяни прийшли нас вбивати.

Ми з членами трупи переписувалися у чаті – знали, хто де перебуває. Попри те, що у місті почалися перебої із зв'язком, мій колега Дмитро Гриценко повідомляв нам про місцеперебування наших колег.

- Чи всі змогли вибратися з Маріуполя?

- Ні. у нас є один актор, який дотепер вважається безвісти зниклим, так само, як і його мати.

- Що з вашим бізнесом?

- У мене не лишилося бізнесу, у мене не лишилося Маріуполя. Але у мене є концепція, яка тепер має іншу форму. Якщо раніше театр - це було хобі, то тепер моє захоплення Мельпоменою стало моєю роботою.

З підприємництвом ситуація така - крамниці з побутовою технікою розбиті вщент. Зараз я не наважуюсь щось відкрити, бо боюсь знову щось втратити. Коли ми евакуювались до Івано-Франківська, то спочатку була проблема - де знайти житло. Доводилось ночувати і в автівці. Тоді я вирішила відправити дитину до більш безпечного місця - за кордон. А коли вдалося це здійснити - рушила до Києва.

- Театр "Conceрtion" відновив свою роботу й продовжує творчу діяльність. Як це вдалося, і де ви тепер розташовуєтесь?

- На другий день, коли я приїхала до Києва, мені написав режисер, що він теж у Києві і запропонував зустрітись... Можна не плакати?! Ми зустрілись у бібліотеці на Троєщині - ми довго спілкувалися, тоді й вирішили, що треба щось діяти, з чогось розпочинати. І так народився такий міні-проєкт під назвою «Обличчя кольору війна», який став прологом до нашої вистави. Перший проєкт стартував 22 червня, в бібліотеці Шевченка, під час днів Маріуполя.

- Для кого ви зараз ставите вистави?

- Ми на всіх майданчиках говоримо про Маріуполь, ми розказуємо про біль Маріуполя, як було в місті під час окупації. В іншій виставі – «Життя переселенців» - як виїжджали люди з окупації, як діставалися територій, підконтрольних ЗСУ. Треба пам'ятати, що ця евакуація була на межі життя та смерті, це було надскладно важко, страшно і трагічно.

- Про що ви мрієте? Для країни і особисто для своєї родини?

- Для країни - мрію про Перемогу. Про Маріуполь під українським прапором. Країну без корупції. Для себе - побачитись, зустрітися з сином, якого не бачила з квітня минулого року.

Повне інтерв'ю дивіться на каналі  за посиланням Телеканал ТV7 Маріуполь