15 липня в Україні відзначається День Української Державності.
Українська Державність – це той незримий ланцюжок, що поєднує славну історію Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Української козацької держави, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, сучасної незалежної України. Українська Державність – це не тільки закони і апарат управління, це тисячолітня історія багатомільйонного народу, десятків поколінь зі своєю рідною мовою, звичаями, традиціями, культурою. Українська Державність – це сотні, тисячі, мільйони людей, хто день у день формував, виборював, захищав та передавав нащадкам ті цінності, які сьогодні об’єднують нас як Український народ.
З нагоди Дня Української Державності Донецька облдержадміністрація публікує цикл розповідей про видатних діячів Донеччини – борців за ідею української державності та незалежність України.
«Боротися за волю, справедливість і незалежність свого народу і мужньо витримувати всі страждання за ту ідею – це не геройство, а обов’язок кожної шануючої себе людини», - писав колись Данило Шумук. Власне, ці його слова цілковито описують і самого Данила Лаврентійовича. За свої погляди він 42 роки 6 місяців і 23 дні відбув ув’язнення у польських, нацистських та радянських тюрмах і таборах.
Народився борець за волю України 30 грудня 1914 року в селі Боремщина Волинської області, у селянській родині. Під впливом агітації юний Данило приєднався до комуністичного підпілля, за що п’ять разів був заарештований польськими правоохоронцями. Проте в 1941 році його заарештувала як «брата ворога народу» вже радянська влада. З тюрми він був призваний до армії, де брав участь у боях з Вермахтом, однак потрапив у полон, з якого невдовзі втік та приєднався до лав УПА.
У грудні 1944 року Данила Шумука заарештували співробітники НКВД. Спочатку його засудили до розстрілу, проте згодом покарання замінили на 20 років каторги в ГУЛАГу. Там він став активним учасником підпільного руху політв’язнів і взяв участь у Норильському повстанні 1953 року.
У 1956 році його було достроково звільнено, проте вже за два роки Данило Шумук був повторно засуджений за агітацію проти радянської влади. Під час ув’язнення він здружився з іншими дисидентами і активно включився у їхню боротьбу.
Після звільнення у 1968 році переїхав до Києва, де працював сторожем. Але майже весь вільний час працював над написанням своїх спогадів. У тому ж 1968 році написав та розповсюдив статтю «Дорогим друзям», яка містила програмні настанови для боротьби «творчої інтелігенції» проти радянського тоталітаризму. Потому видрукував самвидавним способом і розповсюдив свої спогади «Оповідання про пережите». У Києві Данило Шумук познайомився з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом та став учасником ненасильницького дисидентського руху опору. Там же у 1971 році одружився з Оленою Яновською.
У 1972 році, під час масових обшуків та арештів шістдесятників, було знайдено друковані частини його спогадів. За них Данила Шумука було засуджено на 10 років у таборах особливо суворого режиму. Попри знищене здоров’я, він постійно брав участь у різних акціях протесту, голодуваннях. Виснажений до краю, у 1978 році став інвалідом другої групи. У 1979 році він вступив до Української Гельсінської групи та став її членом-засновником у місцях позбавлення волі.
Після завершення заслання, 4 січня 1987 року, на вимогу парламентарів Канади й США, Данилу Шумуку дозволили виїхати до міста Торонто в Канаді. Данило Лаврентійович об’їхав багато міст Америки, де виступав перед українськими громадами, політиками та журналістами. У 1987 році виступав у Вашингтоні та зустрівся з тодішнім президентом США Рональдом Рейганом. У 2002 він повернувся в Україну та оселився у місті Покровську на Донеччині, де на той час проживала його донька Віра.
Данило Шумук залишив нам важливі для розуміння української історії три книги своїх спогадів, які спочатку, в 1970-х – 1990-х роках, були опубліковані українською діаспорою в США і Канаді: «За східним обрієм. Спомини», «Пережите й передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921–1981)» та «Із ГУЛАГУ – у вільний світ».
Помер видатний українець 21 травня 2004 року. Посмертно був відзначений орденом «За мужність» І ступеня.