Є така професія – соціальний робітник. Це люди, які за професійним обов’язком, а головне – за покликом душі, надають допомогу і різні соціальні послуги тим, хто їх потребує, хто кожного дня за будь-якої погоди несе у світ добро і милосердя, хто завжди там, де потрібна допомога і для кого поняття людяності стало основою життя. Ми мало знаємо про будні звичайних соціальних робітників і мало кому відомо, з чого складається їхня щоденна робота.
Галушко Ірина Василівна – соціальний робітник комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Часовоярської міської ради». Стаж роботи соціальним робітником складає понад 30 років.
Добра, толерантна, завжди готова прийти на допомогу своїм підопічним, яких вона оточила увагою та турботою. Ірина завжди вислухає та дасть пораду. Вона знає, що допомагати людям похилого віку та особам з інвалідністю непросто. Крім прибирання, закупівлі продуктів, приготування страв, людині потрібні увага і турбота. Вислухати, зрозуміти, підтримати, у Ірини це виходить дуже добре. Про це свідчать відгуки її підопічних. За свій труд нагороджена Грамотами та Подяками Бахмутської райдержадміністрації, Бахмутської районної ради.
Велику підтримку та порозуміння Ірина знаходить у своїй сім’ї. Чоловік – пенсіонер, є надійною опорою, завжди її підтримує словом і ділом. Ввечері, повернувшись з роботи, Ірина подумки перебирає епізоди свого робочого дня: що зробила, сказала, чим допомогла, підтримала, і миттю планує свій наступний день. Ірина сама собі каже: «Коли з усіма маєш порозуміння, то і душа спокійна, а праця приносить задоволення». Набратися душевних сил Ірині допомагає її улюблена справа, а саме: вирощування квітів.
Не обходиться і без курйозних випадків. Одного разу підопічна попросила розкласти на горищі мишоловки: «Не дають спокою миші ні в день, ні в ночі, постійно шкребуться та пищать, скоро і стелю прогризуть та на голову попадають» - казала бабуся, але коли Ірина залізла на горище, побачила п’ять маленьких кошенят разом із кішкою, які й не давали спокою бабусі.
