День Української Державності — це не лише державне свято, а й нагода осмислити шлях, який український народ пройшов крізь століття у боротьбі за право бути господарем на своїй землі. Від часів Київської Русі до сьогодення українська державність формувалася завдяки мужності, незламності та відданості багатьох поколінь, які берегли нашу мову, культуру, традиції та прагнення до свободи.
Сьогодні, коли Україна продовжує боронити свою незалежність і суверенітет, День Української Державності набуває особливого змісту. Це свято є символом історичної тяглості української нації, єдності суспільства та віри в майбутнє. Воно нагадує, що державність — це не лише інституції та кордони, а передусім люди, їхня відповідальність, гідність і готовність захищати свою Батьківщину.
У цей день ми вшановуємо тих, хто творив українську державу в минулому, і висловлюємо вдячність усім, хто сьогодні наближає нашу Перемогу, зміцнює країну своєю працею, служінням і незламною вірою в Україну.
До Дня Української Державності мали нагоду поспілкуватися з нашими сучасниками, які зробили чималий внесок у відновлення і зміцнення Української Державності на теренах Донеччини.
Нашим співрозмовником став Микола Тищенко. Він, як і Іван Бірчак творив Українську Державу та вірив, що Україна буде вільною, незламною, соборною і незалежною. Адже спирався на засади української державності часів княжої доби та вільного козацтва.
Микола Тищенко народився у Краматорську, 71-річний громадський діяч, журналіст та науковець, один з активних борців за Незалежність України. Пан Микола один з ініціаторів та фундаторів Донецького обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка та Народного Руху України за перебудову в Україні на Донбасі. Співорганізатор (від Донеччини) Дня Злуки УНР і ЗУНР, який відбувся у січні 1990 року в Києві. Співорганізатор святкування 500-річчя Запорозького козацтва в Капулівці (Чортомлицька Січ).
Делегація від Донеччини на акції Живий ланцюг єднання, 21 січня 1990 року. Микола Тищенко - крайній праворуч.
15 липня Україна відзначає День української державності. Це свято поки що нове, але дуже значиме. Розкажіть, будь ласка, що для вас означає ця дата?
Для мене це більше, ніж просто свято. Це день, який символізує неперервність української державності. Україна була державою ще з часів князя Володимира, і цей день є нагадуванням, що державність — це наша історія і сила. А 24 серпня — це відновлення української державності.
Коли ми говоримо про українську державність то, я можливо і помилюсь, а ви мене поправите, нам – сучасникам - одразу спадає на думку період 80-х минулого сторіччя. Бо серед нас живуть багато тих, хто застав ті часи. Розкажіть, будь ласка, про початки національного та патріотичного руху на Донеччині у 80-х роках. Чому саме середина 1980-х років стала початком великих змін?
80-ті були важкими. Багато хто не вірив у зміни, але серед звичайних людей прокидалося розуміння, що так далі жити не можна. Особливу роль у цьому відігравали шахтарі — вони почали боротися за нормальні умови і гідну зарплату. Гірняки почали страйкувати не з політичних мотивів, а тому, що їм бракувало грошей на їжу. Бо тоді в країні була страшенна інфляція. Гроші друкували, а товару не було. Тож, їхній рух став водночас і політичним, бо влада не могла ігнорувати ці вимоги».
До цього руху приєдналися і інші люди, не гірничої професії. Це був не лише економічний протест, а і соціальний — люди почали усвідомлювати себе українцями, хотіли чути свою мову і бачити свою культуру. Ми тоді дуже активно пояснювали людям значення символів — тризуба і прапору. Ми пояснювали, що українська мова — це не діалект російської, це наша рідна мова, а синьо-жовтий прапор — символ свободи.
Пізніше – десь наприкінці 80х – почався наш рух природного процесу пробудження суспільної свідомості. Завдяки горбачовській перебудові – нагадаю це був час політичних та економічних реформ в СРСР, ініційовані тодішнім Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим - люди почали відкрито говорити про проблеми, створювалися дискусійні клуби, об’єднувалися навколо ідеї відродження України.
Чи можна стверджувати що події, які призвели у 1991 му році до Незалежності України сягають корінням в українську державність часів княжої доби та козаччини?
Так, можна стверджувати абсолютно впевнено. Проголошення незалежності України у 1991 році є невід’ємною частиною безперервної тисячолітньої традиції нашої державності. Її фундамент, правові інститути та національна ідентичність дійсно сягає корінням у княжу та козацьку добу.
Якою була атмосфера і настрій у момент прийняття Декларації про державний суверенітет у 1990 році, зокрема у вашому регіоні?
Це був переламний момент. Ми зробили сходження на Говерлу, щоб відзначити цю подію, і це було глибоко символічно — підкорити найвищу точку країни заради свободи. Ми відчували, що пробуджуємося, і це був крок до відновлення миру і гідності. Проте в Донеччині, у той період було чимало людей стриманих та обережних. Вони не знали, чого чекати від майбутнього.
Сходження на Говерлу. Серед учасників - Микола Тищенко.
І врешті настав 1991 рік і проголошення незалежності. Як це сприймали на Донеччині?
Не було великої ейфорії, адже багато хто ще сумнівався. Але за два тижні після проголошення Акту проголошення Незалежності України ми вже організовували пікети з синьо-жовтими прапорами, хоч вони ще не були офіційним символом. Ми робили це з вірою у майбутнє. Було страшно, але ми знали — це наш шанс.
А вже 1 грудня 1991 під час загальнонаціонального референдуму на території України щодо проголошення незалежності України більшість громадян висловились на підтримку України, і це був величезний крок вперед. Донецька область, як на мене, дала важливий заділ у підтримці незалежності, це змінило хід історії.
Чи були труднощі під час організації руху і кампаній у той час?
Звісно. Був тиск, були невдоволені навіть серед знайомих. Але ми розуміли, що робимо важливу справу. Ми їздили районами, говорили з людьми, організовували невеликі концерти, лекції, залучали молодь. Це допомогло будувати надію і розуміння.
Повернемось до Дня Української Державності, що це за день для вас особисто?
Це символ незламності нашої нації. У ці дні, коли країна боронить свою свободу, це свято набуває особливого сенсу. Україна мусить бути незалежною. За це заплачено багатьма життями, і ми маємо берегти цю свободу.
Дякую за цю розмову. Ваші слова — це нагадування про гідність і відповідальність перед майбутнім України.