У 20 столітті український народ пережив три страшні періоди, пов'язані з голодом: 1921-1923 років, 1932-1933 років, 1946-1947 років. Кожен період супроводжувався війнами, руйнаціями, репресіями проти селянства.
Голодомор 1921-1923 років
«Продразверстка» та розкуркулення заможних сімей із конфіскацією майна. Страшна посуха навесні та влітку. Голод, що розпочався з весни 1921 року, не мав до цього аналогів в Україні, особливо постраждали Катеринославська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, частина Одеської губернії. У Маріуполі за перші 6 місяців 1922 року народилося 281, а померло 2.931 особа, у Керменчикській волості Юзівського повіту народилося 49, а померло 310, у Дебальцевському повіті народилося 1.562, а померло 3.343, а по всьому Юзівському повіту народжених було 854, а померло 2.194 осіб. Офіційно були зареєстровані випадки людожерства. Серед міст Донецької губернії найбільших розмірів досягла захворюваність і смертність у Маріуполі. Тут становище робітників нічим не відрізнялося від становища сільського населення. Число голодуючих дітей в Україні досягло у липні 1922 року 1.800.000. Найбільше загинуло дітей віком до 5-6 років. За даними Маріупольського повітового комітету КП(б)У у с. Мало-Янісоль налічувалося 2800 голодуючих дітей, с. Темрюк – 5217, с. Ново-Керменчик – 2300, с. Ново-Янісоль – 195.
В архівних фондах партійних органів та виконавчої влади зберігаються документи, які свідчать про ті страшні події. За статистичними даними повітових комітетів КП(б)У за січень-лютий 1922 року через скорочення норм Наркомпроду на металургійному заводі м. Юзівки звільнено 5 тис. осіб. З березня по вересень 1921 року з Донеччини виїхало 6 тис. забійників. У Гришинському повіті до березня 1922 року налічувалося 72.324 голодуючих, померлих 755 осіб. За даними метричних книг церков у 1922 року у с. Кодемо Бахмутського повіту народилося 45 осіб, померло 97, з них від голоду та виснаження 10 осіб. На ст. Амвросіївка народилося 94 особи, померло 48, з них від голоду та виснаження 14 людей. У слободі Амвросіївка померло 211 осіб, з голоду – 94. У сел. Білоярівка (Амвросіївський район) народилося
93 людини, померло 138, з голоду - 52. У с. Закотне (Червоний Лиман) народилося
84 людини, померло 115, від голоду - 20. У слободі Харцизькій (м. Харцизьк) за січень-липень померло 152 особи, з них від голоду – 77. У деяких селах населення настільки було знесилено, що не могло ховати померлих.
12 липня 1921 року в Україні створили Центральну Комісію Допомоги Голодуючим (ЦКдопомгол), яка виступила зі зверненням до всього населення України. Робітники у містах першими запровадили постійну допомогу, не чекаючи звернення ЦКдопомгола. Незважаючи на своє важке матеріальне становище, вони встановили регулярне відрахування зі свого заробітку – в середньому 4% з усіх видів одержуваної ними плати. Особливо грандіозні розміри прийняла трудова допомога на Донеччині. Там шахтарі, самі напівголі, напівголодні на недільниках видобули понад 3,5 мільйони пудів вугілля для голодуючих, і вже в грудні 1921 року та січні 1922 року ЦКдопомгол отримав хліб в обмін на це вугілля.
Рятуючись від голоду, з Поволжя, Сибіру та Уралу в Україну, що представлялася «хлібним раєм», рушили десятки тисяч біженців. Але на місті їх чекала сумна доля.
З десяти тисяч біженців, які розмістилися в Запорізькій губернії, майже всі поголовно вимерли. Така ж ситуація була у Маріуполі, на Херсонщині та інших місцях.
На початку 1922 року радянський уряд видав низку постанов і резолюцій, пов'язаних з наданням допомоги голодуючим, у тому числі Постанова ВУЦВК «Про передачу церковних цінностей у фонд голодуючим». Відповідно до цієї постанови приховування від опису дорогоцінних предметів золота, срібла, каміння, слонової кістки каралося примусовими роботами на строк до одного року та конфіскацією всього майна релігійних громад або церковних організацій. Допомога голодуючим супроводжувалася репресіями проти священнослужителів, розграбуванням церков різних конфесій. У Бахмутському, Гришинському, Юзівському повітах ціла низка сільрад ухвалили рішення вилучати церковне золото для закупівлі хліба голодуючим. Вилучалося все - від срібних монет та начиння до дорогих ікон та церковних прикрас.
Голодували й у 1923 році. У Бахмутському повіті з найбільш вражених голодом села: Троїцьке (2048 голодуючих), Калинове (2097), Покровське (1341), Корсунь (1563).
До боротьби з голодом долучились міжнародні організації, найбільш відома – «Американська адміністрація допомоги» («АРА»). Суттєву допомогу надали: один із організаторів надання допомоги голодуючим, верховний комісар Ліги Націй у справах військовополонених Нансен Фрітьоф. Крім того, за окремими угодами надавали допомогу, головним чином у колоніях, окремі невеликі організації національного характеру. Так, у грудні 1922 року було укладено договір із Американо-Єврейським Об'єднаним розподільчим комітетом (ДЖОЙНТ). До цього моменту організація «ДЖОЙНТ» вже витратила із своїх коштів 6 млн доларів. Передбачалося виділити ще 2 млн. У німецьких колоніях діяли організації американських та голландських менонітів. На місцях створювались комітети та комісії з боротьби з голодом, які контролювали та регулювали діяльності зарубіжних організацій, несли відповідальність за розподілом коштів. З архівних документів відомо про створення на Донеччині комітетів та комісій з ліквідації наслідків голоду - Бахмутської, Маріупольської, Юзівської повітових комісій, Ялтинського волосного комітету, Уповноваженого Всеукраїнського єврейського громадського комітету, Уповноваженого із громадського харчування ЦКдопомгола.
Голодомор 1932-1933 років
Наслідки невдалих адміністративно-територіальних реформ. Останній репресивний удар по селянству - виселення решти одноосібників з конфіскацією майна, примусовий вступ селян у колгоспи та радгоспи, масштабна індустріалізація радянської країни, яка потребує Великі матеріальні інвестиції, головним чином, від продажу за кордон зерна. Чим більше зберемо, тим більше продамо. Більше продамо, більше виручимо грошей, більше виручимо грошей, більше збудуємо заводів та верстатів. Таким був девіз того часу. 1932 рік відзначений як цілком врожайний. Склалися оптимальні погодні умови. Але невміле і злочинне керівництво на селі, завищені плани з хлібозаготівель, репресивні заходи - все це призвело до страшного голоду, про який радянська історія замовчувала більше 50 років. У 1932 році вся країна була зайнята на хлібозаготівлі. 19 липня 1932 року відбулось засідання Донецького оргбюро КП(б)У, де розглядалось питання проведення хлібозаготівельної кампанії. Згідно з Постановою Раднаркому УРСР від 22 липня 1932 року затверджено річний план заготівлі зерна для України - 5.831.300 тон, у тому числі для Донецької області – 583 тисяч тон.
29 липня 1932 року відбулося друге засідання бюро Донецького обкому. Засідання повністю присвятили затвердженню плану хлібозаготівель по районах області. План збільшили до 606,3 тисяч тон. Зі Сталіно, Макіївки, Луганська, Маріуполя, Рикова (Єнакієвого), Кадіївки та Горлівки вирішено направити 350-500 осіб у новоприєднані райони області. На хлібозаготівельну кампанію кинули всі сили країни. У сільські райони ринула лавина агентів, політкомісарів, спостерігачів та інформаторів. Кампанія охопила усі галузі. Робітників та службовців області відривали від виробництва та спрямовували до сіл. Навіть архівістів не минула ця доля, про що свідчить лист Донецького обласного управління до редакції журналу «Архіви Радянської України»: «На Ваш запит 1/217 з 22/ХІ/32 р. щодо участі наукових сил області у журналі «АРУ» Донецька Обласна Архівна Управа повідомляє, що крім Артемівського та Донецького обласного історичних архівів, жодна архівна установа області не мала змоги проводити наукову роботу, оскільки всі, як адміністративні, так і наукові сили, протягом 6-ти місяців, перебувають на хлібозаготівлях…». У селян вилучалися всі надлишки зерна. Колгоспи та радгоспи, що не справлялися з планом, заносилися згідно з постановами облвиконкому на так звані «чорні дошки». Стосовно них застосовувалися репресивні заходи - вилучення всього посівного фонду, грошові штрафи, заборона колгоспної торгівлі, припинення фінансування.
07 серпня 1932 року побачила світ сумнозвісна постанова ЦВК РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації та зміцнення суспільної діяльності (соціалістичної) власності» відомий у народі як «закон про 5 колосків».
Колесо репресій набирало обертів. До процесу хлібозаготівель залучились прокуратура та суди. У фонді Донецької облради профспілок є аналітичний докладний звіт Донецької обласної прокуратури про роботу прокуратури та суду щодо боротьби з розкраданнями громадської власності за 5 місяців із моменту видання відомого закону. З серпня 1932 року до січня 1933 року заслухано 4726 справ та засуджено
6203 особи, розстріляно 169 осіб. У 1-му кварталі 1933 року заслухано 1839 справ, засуджено 3083 особи, розстріляно 132.
Селян, як кріпаків, тримали в колгоспах без права виїзду, із сіл вивезли усі колгоспні фонди, зокрема й посівні. Хлібозаготівлі тривали і в січні-лютому 1933 року, не зважаючи на те, що у селах фактично не залишилось жодних запасів хліба.
Вже восени 1932 року почався страшний голод. Держава не тільки вчасно не надала допомогу голодуючим, але ретельно приховувала факти голоду. Лише тоді, коли лихо набуло жахливого характеру, з'явилися секретні інформаційні повідомлення, доповідні записки, службові листи інспекторів, які обстежували села. Документи, що свідчать про голод на Донбасі утримуватися в архівних фондах Контрольних комісій Робітничо-селянських Інспекцій та Донецького обкому КПУ.
Фіксувались факти споживання собак, котів і загиблої худоби, померлих людей. З повідомлення секретаря Артемівського міськкому партії від 02 квітня 1933 року: «Проведеною спеціальною перевіркою органами ГПУ виявлено, що випадки відчуття гострої потреби в харчуванні окремих колгоспників, особливо бідняків, відзначаються переважно у таких селах: Переїзне, Григорівка, Кодемове, Зайцеве, Яковлівка, Михайлівка, Покровське, Селимівка, Парасковіївка, Василівка, Серебрянка та Івано-Даріївка». У Старо-Каранському (Тельманівському) районі особливо сильно вражені голодом села Стара-Карань, Гринталь, Греково, Кузнєцово-Михайлівка, Миколаївка, Коньково, Стара Ігнатівка. З повідомлення секретаря Старо-Каранського райкому партії від 17 березня 1933 року: «У цій сільраді (Гринталь) відбувались випадки вживання в їжу цими сім'ями собак, коней - є 5 фактів. …В артілі «Новий Шлях» полеглого коня, перелитого креоліном, вирили, розрубали та з'їли. …Стара-Ігнатіївка - грецьке населення особливо вражене. Є 38 випадків пухких сімей особливо одноосібників, які не мають сівби в минулому році..». Із секретного донесення дільничного прокурора Волноваської дільниці від 12 липня 1933 року: «У колонії Гринталь Старокаранського р-ну 9/VII-33р. виявлено людожерство…».
У важкому становищі опинилися робітники промислових підприємств України. Відсутність грошей, скорочення продовольчих пайків призводило до невдоволень та голоду серед робітників, і як наслідок з цього до відчайдушних вчинків. 24 лютого 1933 року під час відвідування Щербинівської поліклініки (м. Дзержинськ) встановлено до 50 випадків звернення хворих гірників, опухлих від недоїдання. Із секретної інформації оргвідділу ЦКК КП(б)У про становище робітників промислових підприємств України від 26 червня 1933 року: «28 квітня у заводоуправлінні виявлено підкинуту мертву дитину з такою запискою: «Ось Вам подарунок до 1 травня. Два трупи в будинку лежать, а два я вам принесу до 5-го травня». З того ж донесення з розмов робітників: «я з сім'єю і так з голоду вмираю, а вони ще й хліб зняли. Щоб купити хліб на базарі, потрібно працювати 3-4 дні…»
Планомірне, починаючи з 20-х років, винищення заможного селянства як ворожого класу, штучно створений Голодомор 1932-1933гг., нанесли непоправні збитки генофонду української нації.
Голодомор 1946-1947 років.
Руйнації після Другої світової війни. Відновлення господарства всіма можливими силами - силами жінок, дітей, чоловіків, які повернулися з фронту. Переселення етнічних українців із Польщі фактично без майна та грошей. Посуха. Низький врожай. Але плани хлібоздачі не були зменшені. Липневий пленум ЦККП(б)У 1946 року зажадав беззастережного виконання плану. Згадали "закон про 5 колосків». Ще 10.04.1944 Промторг СРСР видав наказ про незадовільне виконання постанови
від 7 серпня 1932 року, згідно з яким посилення нагляду за його виконанням покладалося під особисту відповідальність районних прокурорів. Осіб, винних у розкраданні насіння, хліба, пального, худоби та іншого майна, належало заарештовувати та передавати суду.
Відомості про тяжке продовольче становище в області за цей період містяться в документах фондів партійних органів та виконавчої влади, Донецькому обласному статистичному управлінні, у документах обласного суду та прокуратури, обласної санітарно-епідеміологічної станції, у документах лікарень, колгоспів та радгоспів області.
Також є письмові свідчення очевидців:
«Під час голоду мені було 11 років. Жили ми тоді в селі Воздвиженівка Красноармійського району Сталінської області. У мене було ще двоє братів. Батька у нас не було, він загинув на війні. Мати працювала в колгоспі дояркою, а ми її шарпали за спідницю, прохали, щоб вона дала нам хоч по шматочку хліба. Але замість хліба ми їли бавовняну макуху…».
«Це було у селі Ново-Економічне. Мені тоді було 15 років. Досі пам'ятаю цей страшний час, коли хочеться їсти, а нічого. Моя мати померла напередодні від голоду. Батько виховував нас сам. В той неврожайний рік він зарізав нашу корову-годувальницю, щоб було що їсти нам, його дітям, і дітям його сестри та брата – а їх було багато. Пізніше, коли їсти вже було нічого, батько знімав шкури, що лежали в нього на горищі, і варив з них «суп»…».
«Після демобілізації я працювала зав. відділом кадрів при Добропільській районній Раді депутатів трудящих. Доводилося бувати в колгоспах, де я своїми очима бачила і голодних, і пухких, і мертвих від голоду…».
Ситуація ускладнилася після 27 вересня 1946 року, коли Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли ухвалу «Про економію у витрачанні хліба». З пайкового продовольчого забезпечення було знято велику кількість населення, переважно непрацюючих дорослих утриманців – пенсіонерів, інвалідів. У зв'язку з цим у Сталінській області кількість людей, які мають хлібні картки, скоротилася на 348 тис. осіб (на 15,2%).
До грудня 1946 р. голод досяг загрозливих розмірів. Від поганого харчування люди почали хворіти та вмирати. У листі керівників області, надісланому голові Ради Міністрів УРСР та секретареві ЦК КП(б)У М.С. Хрущову, говорилося: «У колгоспах області на 20.12.1946 налічується до 27 тисяч сімей колгоспників з числа багатодітних, інвалідів війни, старих колгоспників та сімей загиблих воїнів, у яких не виявилося жодних продуктів харчування».
З весни 1947 року до облвиконкому посипалися звернення різних підприємств та організацій з проханням надання допомоги у отриманні продовольства.
З листа директора Машинно-тракторної станції Краснолиманського району голові облвиконкому від 12 травня 1947 року: «На даний час комбайнери, машиністи та робітники майстерні ремонтують комбайни, молотарки та іншу збиральну техніку, але продуктів харчування (хліба та жирів) зовсім немає».
Зі звернення голови Володарського райвиконкому від 19 листопада 1947 року до облвиконкому: «…Володарський р-н Сталінської області, як один із великих суто сільськогосподарських районів, з посухи в 1947г. і частково у 1948 році, зазнав стихійних лих; У 1947 році від вимерзання та суховію зовсім загинуло та списано актами – 11691 га озимих посівів, пересіяне на загиблих площах просо на 4692 га, також загинуло від посухи та списано актами».
З листа директора Сталінського тресту приміських радгоспів: «Положення із постачанням робітників і службовців 6-ти радгоспів Сталінського тресту заміських радгоспів прийняло такий порядок, що вже протягом трьох місяців, включаючи серпень Облторгвідділом не виділяється жодної хлібної картки. Незважаючи на те що жнив у розпалі, в той же час трест протягом зазначеного терміну не має дозволи на витрачання зерна в радгоспах для видачі робітникам, фахівцям та службовцям хліба відповідно до існуючих для сільської місцевості норм».
Місцева влада надавала посильну допомогу. 10 квітня 1947 року Сталінський облвиконком ухвалив встановити на 1947 рік завдання зі збирання та заготівлі дикорослої їстівної зелені, як додаткового джерела живлення з розподілом по організаціям. Організовувалися комерційні їдальні та буфети, підприємствам та організаціям виділялася продукція. Так Маріупольському драмтеатру було виділено 2,5 тони борошна, 5 тон картоплі, 200 кг жирів. Для особливо нужденних дітей Краматорського машзаводу вирішено було виділити у травні-червні 1947 року за рахунок лімітів області 200 пайків посиленого дитячого харчування.
Після збирання врожаю 1947 року голод почав поступово відступати, а кількість померлих від нього – скорочуватися. Однак і в 1948 році в області були окремі випадки голодної смерті. Подолання наслідків війни, посухи тривало до кінця 40-х років ХХ століття.
Наведені факти – лише невелика частина з трагічної історії українського народу, який за чверть ХХ століття переніс три страшних голодомори. Ми не повинні забувати про ті сумні сторінки нашої історії. Пам’ять про мільйонні жертви злочинного комуністичного режиму викарбувалась в ній довічно.
Інформацію підготовлено Державним архівом Донецької області
Додатково:
«Голод після Перемоги»: до 75-річчя масового голоду 1946-47 років УІНП презентував історичний ролик