Українське військо має давню історію. Це тисячолітній шлях еволюції від княжих дружин і козацьких полків до надсучасних Сил Оборони України, де головним наскрізним мотивом крізь віки залишається безкомпромісна боротьба за власну свободу. Сучасні Захисники і Захисниці України успадкували найкращі мілітарні традиції предків: від руських воїнів – символи двозуб та тризуб, від запорожців - козацький малиновий хрест та культуру військового демократизму, від армії УНР та УПА - тактичну гнучкість, жертовність і нерозривний зв’язок із волонтерським рухом. Сьогодні українська армія - це унікальний цифровий оборонний організм, який постійно розвивається завдяки ініціативі молодших командирів та вдалому впровадженню високих технологій. У День Захисників і Захисниць України ми не лише віддаємо данину сучасному війську, а і говоримо про спадкоємності поколінь, адже сьогодні наше військо є безпосереднім наступником і хранителем багатовікових мілітарних традицій. Щитом, який сьогодні захищає не лише українську землю, а й архітектуру безпеки всього вільного світу.
Основною причиною зародження козацтва на теренах сучасної України була небезпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває національна свідомість народу, міцніє його бажання здобути свободу і незалежність. Козаками ставали вихідці з прикордонних замків і містечок, які йшли в степи, ловили звірів, билися з татарами. Спочатку вони не мали ніякої військової організації, а збирались у ватаги по кілька десятків чоловік, обирали отаманів з числа тих, хто мав воєнний досвід. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, примітивні рушниці. Такі козацькі ватаги діяли в степах незалежно одна від одної, зрідка об’єднуючись для спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна, а метою - здобич. Лише у першій половині ХVІ ст. козаки освоїли простори нижче Дніпрових порогів - так званий Низ, або Запоріжжя, і почали будувати козацькі укріплення – січі.
Завзята боротьба козаків з татарами принесла Україні славу. У 1568 році, польський король Сигізмунд Август найняв козаків на організовану військову службу для захисту земель Польщі від кочівників. Утворилося реєстрове козацьке військо: козаки отримували платню, мали однаковий одяг, зброю, вправлялись у військовій майстерності. За реєстровими козаками залишалися права на волю. Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі важливі політичні й організаційні питання (вибори старшини, гетьманів, згода на військові походи, судові справи, поділ угідь, укладання угод з іншими державами) вирішувалися на раді.
У першій половині XVII ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особливо відзначалася військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська і вважалася найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувалась у три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала). Піхота козаків уміло штурмувала ворожі фортеці, а також сміливо воювала на морі на вітрильно-веслувальних дерев’яних човнах.
Козаки першими використали метод окопування в землі, який виявився надійнішим засобом захисту під час перестрілки в степовій місцевості, ніж важкі панцир і кольчуга. У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів. Суворо каралися такі злочини, як убивство, бійки між козаками, крадіжка приватного та громадського майна, невиконання обов’язків, засуджувались аморальні вчинки: неповернення позичених грошей і речей, дезертирство. За пияцтво під час походу козаків карали на смерть. Зрада козацтва, Батьківщини вважалася найтяжчим злочином. За часів козацької держави XVI-XVII ст. в Україні не було власних нагородних знаків. Натомість роль нагород виконували речі бойового призначення - холодна та вогнепальна зброя, обладунки, одяг, кінська збруя, які видавали козакам за виявлену особисту хоробрість, спритність, відвагу.
Мало хто знає, що козацьке військо мало одну з найкращих систем підготовки молоді в тогочасній Європі. Перш ніж стати повноправним козаком, новобранець проходив етап джури – учня та помічника досвідченого воїна. Це була справжня школа виживання. Джури вчилися не лише стріляти, вправлятися із холодною зброєю, їздити верхи, але й чистити та гострити зброю, доглядати за кіньми, облаштовувати побут та готувати їжу в польових умовах та навіть надавати першу медичну допомогу. В походах джури були не лише зброєносцями, але й воювали на рівних із козаками. Зазвичай джури були молодими хлопцями, фактично дітьми. Це могли бути дальні родичі більш заслужених козаків, яких родина посилала на Січ, знаючи, що за ними наглянуть. Але бували й винятки, адже до Січі могли пристати чоловіки будь-якого віку.
Козацька доба є однією з найяскравіших сторінок української історії. Саме вона сформувала національну ідентичність та подарувала плеяду видатних національних героїв, які стали символом волелюбності, відваги та нескореності. Цей період виховав лідерів, які поєднували в собі таланти військових стратегів, дипломатів та державотворців і які й сьогодні надихають на боротьбу мільйони українців. Серед них Богдан Хмельницький, який об’єднав українців навколо ідеї незалежної держави; Іван Мазепа, який прагнув визволити Україну з-під московського протекторату та став одним з найбільших культурних меценатів; Пилип Орлик, автор однієї з перших європейських конституцій демократичного спрямування; Петро Конашевич-Сагайдачний, який реформував козацьке військо, перетворивши його на регулярну армію; Дмитро Вишневецький, засновник першої Запорозької Січі на острові Мала Хортиця; Іван Сірко, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі, який провів десятки переможних походів проти османів та кримських татар і, за переказами, не програв жодної битви; Петро Калнишевський, останній кошовий отаман, який став втіленням нескореності: після руйнування катериною ІІ Запорізької Січі він був ув’язнений і провів у жахливих умовах одиночної камери 25 років, але так і не зрікся своєї віри та любові до України.
Козацтво стало одним із головних історичних образів нинішньої війни. Багато підрозділів використовують козацьку символіку, звертаються до історичних постатей та підтримують спадкоємність поколінь. Малиновий рівносторонній хрест із розширеними кінцями є головним офіційним символом Збройних сил України, емблемою Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України. Стилізовані зображення традиційних козацьких військових клейнодів булави та пернача використовуються у символіці родів військ, а також зустрічаються на погонах. Крім того, традиційна козацька зброя - шаблі, гармати, мечі та пістолі - активно використовуються в нарукавних знаках різних бригад. Наприклад, меч Архистратига Михаїла позначає Десантно-штурмові війська, а меч гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного - морську піхоту.
Та спадкоємність проявилася не лише в символіці. Головні цінності сотні років по тому лишились незмінними: служіння Батьківщині, побратимство, особиста відповідальність, готовність до самопожертви, воїнська честь. Це частина генетичного коду нації, яка допомагає зрозуміти власне місце в боротьбі за державу.