Українське військо має давню історію. Це тисячолітній шлях еволюції від княжих дружин і козацьких полків до надсучасних Сил Оборони України, де головним наскрізним мотивом крізь віки залишається безкомпромісна боротьба за власну свободу. Сучасні Захисники і Захисниці України успадкували найкращі мілітарні традиції предків: від руських воїнів – символи двозуб та тризуб, від запорожців - козацький малиновий хрест та культуру військового демократизму, від армії УНР та УПА - тактичну гнучкість, жертовність і нерозривний зв’язок із волонтерським рухом. Сьогодні українська армія - це унікальний цифровий оборонний організм, який постійно розвивається завдяки ініціативі молодших командирів та вдалому впровадженню високих технологій. У День Захисників і Захисниць України ми не лише віддаємо данину сучасному війську, а і говоримо про спадкоємності поколінь, адже сьогодні наше військо є безпосереднім наступником і хранителем багатовікових мілітарних традицій. Щитом, який сьогодні захищає не лише українську землю, а й архітектуру безпеки всього вільного світу.
У Першій світовій війні понад 3,5 млн українців у російській армії і понад 250 тис. в австро-угорській воювали за чужі їм інтереси, іноді одні проти інших. Першою українською національною частиною став Легіон Українських січових стрільців (УСС), створений влітку-восени 1914-го року у війську Австро-Угорщини. Невеликий чисельно, він не міг відіграти визначальної ролі серед багатомільйонних армій Великої війни, однак сам факт його існування засвідчував, що українці вперше взялись за зброю не заради вірності своєму імператорові, а заради українських інтересів. Легіон УСС мав стати ядром для майбутньої української армії.
Лютнева революція 1917-го року не лише зруйнувала російську імперію, але й пробудила національну свідомість українців. У Києві постала Українська Центральна Рада, із часом - перший національний парламент. Однак її лідери не мали чіткого бачення майбутнього армії. Тому ініціативу перебрали військові. Вже в травні 1917-го року в Києві близько 3000 солдатів-українців самовільно оголосили себе 1-м українським полком імені гетьмана Богдана Хмельницького, який став першою українською військовою частиною в російській армії. Цей приклад почали наслідувати солдати-українці інших частин.
Українізація охопила практично всі фронти і округи росії. До кінця 1917-го року повністю або частково українізувалися 23 піших, 1 кінна дивізії й десятки інших частин. Загальне керівництво над українізацією армії здійснював Український генеральний військовий комітет на чолі з Симоном Петлюрою. В травні 1917-го року в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд, делегати якого представляли майже 1 млн українців в російській армії та на флоті. Цей та наступні військові з’їзди задекларували підтримку Центральної Ради, а також спонукали її лідерів до рішучих кроків.
Українські політики не змогли опанувати енергію солдатських мас. Мріючи про мир і соціалізм, вони нехтували військовим будівництвом. За активної більшовицької агітації багато українських частин розкладалася і не стали на захист України в січні-лютому 1918-го року. Розвал регулярних частин змусив небайдужих українців створювати для захисту держави добровольчі формування. Найвідоміші з яких — Гайдамацький кіш Слобідської України (командир — Симон Петлюра), курінь Січових стрільців (Євген Коновалець), а також загони Вільного козацтва, що формувались в Україні та на Кубані.
Зрештою українській владі стала зрозумілою потреба в боєздатній регулярній армії, яка почала створюватись з весни 1918 року.
Нова українська армія мала складатись з 8 корпусів — по одному на кожну з губерній тодішньої Наддніпрянської України. Кожен корпус мав складатись з 2 піших дивізій (по 4 (пізніше 3) піших та 3 гарматних полки і допоміжні частини), важкої артилерійської бригади та інших частин. Крім того, чотири корпуси отримали ще по одній кінній дивізії (4 кінних полки, 1 кінно-гарматний полк і допоміжні частини), а один корпус - кінну бригаду (2 кінних полки). За основу було взято організацію російської армії.
В часи Української Держави розбудова армії продовжувалася. Зокрема завершено формування реєстру кадрових частин, відпрацьовано їх штати і ще багато дрібних деталей організації, постачання, військового судочинства, підготовки кадрів та інших питань, які є важливими для функціонування війська.
Українське військо в добу революції 1917–1921років мало власні однострої, відзнаки, прапори, що відрізняло його від інших армій того часу. Однострої творилися на основі українського народного одягу і попередніх військових традицій: жупани з довгими полами, широкі шаровари, заправлені в чоботи, смушкова шапка зі шликом. Або ж за зразком одностроїв провідних армій світу, зокрема Великої Британії: мундир типу «френч» з великими чотирма накладними кишенями, штанами, що носились із черевиками з обмотками, та фуражки з мундирної тканини.
В добу Української революції 1917–1921 років існувало досить багато проектів військових нагород і відзнак. Однак тільки дві з них були виготовлені і реально використовувались — «Відзнака для боєвиков і ранених» в Галицькій армії та «Залізний хрест за Зимовий похід і бої» в Армії УНР. «Відзнака» у вигляді шеврону з синьо-жовтої стрічки на лівому рукаві вище ліктя була запроваджена в Галицькій армії у 1919 році для відрізнення бійців на передовій за умов наявності у них не менш, як 12 тижнів служби на фронті в окопах, участі щонайменше в одному бою або отримання поранення. В останньому випадку відзнака доповнювалась червоним паском між внутрішніми ребрами шеврону. Залізний хрест за участь в Зимовому поході 1919–1920 років, був затверджений Симоном Петлюрою в жовтні 1920 року, а перші нагородження відбулись наприкінці 1920 року. Існували окремі версії цієї нагороди для жінок (носилась на розетці, а не підвішеною на стрічці) та священиків (великий наперстний хрест). Українські вояки часто носили різні неофіційні знаки та жетони, а також знаки частин та військових шкіл.
Незважаючи на поразку українських армій, їх ветерани не збиралися припиняти боротьбу за волю України. Деякий час у 1920-х роках українські армійські структури зберігалися в таборах інтернованих у Польщі, Румунії та Чехословаччині. В очікуванні збройного зіткнення з срср ветерани Армії УНР зберігали боєготовність, навчаючись у польській Вищій військовій школі (академії Генштабу) та проходячи службу за контрактом у Війську польському.
Інші ветерани створили низку підпільних і повстанчих організацій, найвпливовішою з яких стала Українська військова організація (УВО), пізніше реорганізована в Організацію українських націоналістів (ОУН), створені командиром Січових стрільців Євгеном Коновальцем.
Із початком Другої світової війни і Других визвольних змагань тема Перших визвольних змагань стала далеким минулим. З’явились нові герої, ближчі до сьогодення. Тож пам’ять про події 1917–1921 років пригасла.
І лише з початком сучасної Війни за Незалежність України змінився підхід до спадщини героїв Перших визвольних змагань. Так, у затверджених в 2017 році новому однострої і знаках розрізнення Збройних сил України були використані окремі елементи уніформ періоду 1917–1921 років, найпомітнішим з яких є нарукавний тризуб. А новий однострій почесної варти був розроблений за взірцем форми Конвоя (особистої гвардії) гетьмана Павла Скоропадського 1918 року. З’явились і почесні назви частин, що пов’язані з особами та подіями Перших визвольних змагань: серед них 7-ма бригада тактичної авіації Повітряних сил — імені Петра Франка (син відомого письменника Івана Франка, який був пілотом у Галицькій армії); 28-ма окрема механізована бригада Сухопутних військ — імені Лицарів Зимового Походу; 36-та окрема бригада морської піхоти Військово-Морських сил імені контр-адмірала Михайла Білинського; 72-га окрема механізована бригада Сухопутних військ - імені Чорних Запорожців; 93-тя окрема механізована бригада Сухопутних військ - «Холодний Яр»; 406-та окрема артилерійська бригада Військово-Морських сил - імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова (відомий артилерист Армії УНР).
Спадщина українського війська 1917–1921 років заклала фундаментальні традиції військового будівництва та національної символіки для сучасних Збройних Сил України. А подвиги учасників визвольних змагань (Бій під Крутами, Перший та Другий Зимові походи Армії УНР) сформували кодекс героїчного опору та жертовності заради України.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті