Українське військо має давню історію. Це тисячолітній шлях еволюції від княжих дружин і козацьких полків до надсучасних Сил Оборони України, де головним наскрізним мотивом крізь віки залишається безкомпромісна боротьба за власну свободу. Сучасні Захисники і Захисниці України успадкували найкращі мілітарні традиції предків: від руських воїнів – символи двозуб та тризуб, від запорожців - козацький малиновий хрест та культуру військового демократизму, від армії УНР та УПА - тактичну гнучкість, жертовність і нерозривний зв’язок із волонтерським рухом. Сьогодні українська армія - це унікальний цифровий оборонний організм, який постійно розвивається завдяки ініціативі молодших командирів та вдалому впровадженню високих технологій. У День Захисників і Захисниць України ми не лише віддаємо данину сучасному війську, а і говоримо про спадкоємності поколінь, адже сьогодні наше військо є безпосереднім наступником і хранителем багатовікових мілітарних традицій. Щитом, який сьогодні захищає не лише українську землю, а й архітектуру безпеки всього вільного світу.
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля.
На західних теренах України розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював командир найбоєздатнішої військової частини Армії УНР – корпусу Січових Стрільців - полковник Євген Коновалець, який був також засновником і очільником Української Військової Організації (УВО).
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
30 червня 1941 року Національні збори у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, створення уряду – Українського державного правління під орудою Ярослава Стецька і почали розбудову Української національно-революційної армії (УНРА). Акт 30 червня спирався на державотворчу традицію УНР і ЗУНР.
Керівництво нацистської Німеччини зажадало відкликати Акт. Українські націоналісти відмовилися, через що сотні оунівців опинилися за ґратами або в концтаборах. Незважаючи на переслідування, похідні групи ОУН (б), що вирушили вглиб України, проголошували Акт відновлення Української Держави в містах, активно розбудовували там український державний апарат.
Протягом серпня–вересня 1941 року окупанти розігнали українські органи місцевого самоврядування та провели масові арешти активістів. У вересні того ж року Провід ОУН (б) на першій конференції постановив перейти в підпілля й почати відновлювати організаційну мережу. Націоналісти почали готуватися до силового протистояння з вермахтом.
Увесь 1942 рік оунівці присвятили підпільній пропагандистській боротьбі проти нацистів і їхніх союзників. Згодом для захисту місцевого населення від окупаційного свавілля почали створювати збройні загони. В жовтні на спеціальній військовій конференції ОУН було ухвалено рішення про початок творення повстанських відділів, які згодом отримали назву Українська повстанська армія.
Із постанови Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 року: «У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА».
Українська повстанська армія вважала себе фундаментом збройних сил Української Самостійної Соборної Держави і тому структурувалася за зразком регулярних армій. Організаційна структура УПА була проста, але водночас достатньо гнучка, щоб можна було ефективно розподіляти людські та матеріальні ресурси.
Основною тактичною одиницею в УПА була сотня. До її складу входили три чоти, які складалися з трьох роїв. Рій налічував 10-12 вояків, озброєних одним легким кулеметом, 2-3 автоматами та гвинтівками.
В УПА існувала функціональна система командних призначень (ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинка, командир воєнного округу чи групи, крайовий командир, Головний командир УПА).
Розбудова армії відбувалася в умовах протистояння з ворожими силами на антинацистському й антирадянському фронтах.
До середини 1944-го року сформувалася потужна база для подальшої боротьби проти сталінського режиму. Різні течії визвольного руху було об’єднано під спільним проводом, а УПА досягла піку розвитку й чисельності (30–40 тисяч бійців). Це дало змогу ще понад 10 років протистояти радянській системі.
Після вигнання нацистських окупантів з України головним ворогом УПА стала радянська влада. Втім, виснаження повстанських загонів і людські втрати спонукали до зміни тактики. У регіонах, де визвольний рух був найбільше знесилений, повстанські загони демобілізували та перевели на конспіративно-підпільні методи. Дрібні повстанські групи нападали на установи влади, здійснювали диверсії на лініях комунікацій. Таким чином підпільники перешкоджали закріпленню режиму на місцях.
У вересні 1949 року Головний командир УПА Роман Шухевич оголосив про демобілізацію останніх відділів армії, переведення вояків у нелегальну збройну мережу. Спілка зосередилася на антирадянській агітації, диверсіях, актах саботажу, замахах на військових, представників влади, комуністичних партійних активістів. Головними завданнями підпілля того часу були пропаганда й утвердження в суспільстві ідеї незалежності.
Після загибелі Шухевича у 1950 році визвольний рух очолив Василь Кук. Переломним став 1954 рік: із захопленням у полон Василя Кука боротьба набула характеру неорганізованого спротиву окремих боївок.
Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х років.
Сучасні Збройні Сили України офіційно переймають та продовжують бойові традиції Української повстанської армії, поєднуючи їх зі спадщиною війська княжої доби, козацтва та армії УНР. Так, у 2018 році гасло «Слава Україні! - Героям слава!», яке походить із традицій визвольного руху та ОУН-УПА, було прийняте як офіційне вітання в армії. Марш українських націоналістів «Зродились ми великої години» став одним із визнаних сучасних військових та духовних гімнів українського війська. Бойовим підрозділам Збройних сил України присвоюють імена видатних діячів українського визвольного руху того часу, серед них: 31-ша окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького; Окремий центр спеціальних операцій «Північ» імені Героїв УПА; 131-й окремий розвідувальний батальйон імені полковника Євгена Коновальця. А День Захисників і Захисниць України відзначається 1 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, яка здавна була покровителькою українського козацтва, та у 1942 році був офіційно обраний днем створення УПА.