Українське військо має давню історію. Це тисячолітній шлях еволюції від княжих дружин і козацьких полків до надсучасних Сил Оборони України, де головним наскрізним мотивом крізь віки залишається безкомпромісна боротьба за власну свободу. Сучасні Захисники і Захисниці України успадкували найкращі мілітарні традиції предків: від руських воїнів – символи двозуб та тризуб, від запорожців - козацький малиновий хрест та культуру військового демократизму, від армії УНР та УПА - тактичну гнучкість, жертовність і нерозривний зв’язок із волонтерським рухом. Сьогодні українська армія - це унікальний цифровий оборонний організм, який постійно розвивається завдяки ініціативі молодших командирів та вдалому впровадженню високих технологій. У День Захисників і Захисниць України ми не лише віддаємо данину сучасному війську, а і говоримо про спадкоємності поколінь, адже сьогодні наше військо є безпосереднім наступником і хранителем багатовікових мілітарних традицій. Щитом, який сьогодні захищає не лише українську землю, а й архітектуру безпеки всього вільного світу.
Основою мілітарної структури Київської Руси та Галицько-Волинської держави була княжа влада, що спиралася на професійних воїнів. Військо складалося з дружини князя та народного ополчення. До дружини входили місцеві люди з вищих верств суспільства. Члени дружини мали вірно служити князеві, бути готовими йти з ним на війну. Князі утримували дружинників, платили грішми, дозволяли привласнювати частину завойованого майна, давали землі. Другою частиною війська було народне ополчення - вої. Спочатку вої не мали постійної військової організації, а збиралися лише для самооборони, коли нападав ворог. Пізніше князі Олег та Ігор почали брати воїв у походи. До ополчення приймали міський люд, селян-хліборобів. При цьому до боротьби з ворогом залучали всіх, незважаючи на вік, озброєність, досвід. У разі крайньої небезпеки князі видавали ополченцям зброю зі своїх складів. Народне ополчення організовувалось і поділялось на тисячі за територіальною ознакою та називалися за місцем формування - володимирськими, київськими, чернігівськими і т.д. Дружини князя складалися з полків (по 100-200 чоловік), їх називали за іменем князя. Полк міг підрозділятися на менші частини.
За княжої доби війська поділялися на два основні роди: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир. Стрільці, або ж лучники, були озброєні тільки луками та стрілами. До кінця XI ст. українське військо було пішим. Головною ударною силою виступала важкоозброєна піхота (у панцирах, із щитами, списами). Кінноту вперше використали Олег та Ігор у X ст. у походах на Візантію, на греків. Кіннота підрозділялася на важку (воїни у панцирах, шоломах, зі списами і щитами) і легку (стрільці з луків). Бій з ворогом починав князь, першим кидаючи спис. Коли списи ламалися, бій продовжували мечами. Лучники із-за мурів міста обстрілювали ворога. З часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того як кіннота здобувала перемогу, піхота закінчувала битву: розбивала залишки ворога, захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю.
У княжу добу починає розвиватися й український військовий флот. Річковий флот боронив Київ на Дніпрі, Чернігів на Десні.
Збиралося військо за наказом князя, оскільки не було на той час постійним. Спеціальні військові тренування, маневри, навчання у війську не проводилися. Дорослі в бою вдосконалювали свою військову майстерність. Дітей же змалечку в сім'ї знайомили зі звичаями народу, виховували почуття вірності князю і громаді, поваги до полеглих у бою, привчали до коней. Хлопці мали знати всі види зброї, вміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні, битися рукопаш. «Борба», «дужання» були улюбленими заняттями хлопчиків. Після такої підготовки підлітків брали у бойові походи. Військо підтримувало силу і могутність держави, обороняло її кордони.
Воїнів, які брали участь у боях, нагороджували відзнаками. Це були спеціальні шийні браслети - гривни, виготовлені з дорогоцінних металів та бронзи. Золотою шийною гривною, а також золотим ланцюгом нагороджували воєвод. Рядових дружинників відзначали гривною меншої вартості зі срібла або бронзи.
Сучасні Сили оборони України успадкували від княжого війська символіку: двозуб та тризуб, які широко використовують у своїй символіці. Так, Тризуб Володимира Великого став логотипом Збройних сил України, ставши частиною національної ідентифікації та підкреслюючи давність нашої історії від княжої доби, ще дохристиянської. Символом Сил спеціальних операцій України став двозуб Святослава, а військове гасло князя «Іду на Ви!» є офіційним девізом цього роду військ. Використовують двозуб у своїй символіці і окремі бригади, наприклад, 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха та 3-й окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго.
Разом з тим, підкреслюючи спадкоємність військової слави, сучасні бойові бригади носять імена видатних полководців та правителів княжої доби. Серед них 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила (на честь Данила Галицького), 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького, 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого та інші.