Пропонуємо вашій увазі черговий матеріал рубрики "Ми є. Були. І будем ми!" від управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації.
Богдан Зуяков – засновник громадської організації «Краматорське об’єднання волонтерів», волонтер благодійного фонду «Все буде добре - Україна», до повномасштабного вторгнення займався активною громадською діяльністю та був тренером з армрестлінгу.
«Вже 25-го лютого почала формуватись наша ініціативна група волонтерів. Було бажання допомогти місту, тому включилися в роботу з облаштування блокпостів біля Краматорська. Спочатку збирали знайомих, створили чат у Вайбері, куди додавали лише перевірених людей. Поступово група розросталась, а ще більше розростався фронт необхідних робіт. В перших числах березня терміново почали укріплювати заклади охорони здоров’я. Дуже багато людей губились на шляху: хтось не витримував темп, комусь ставало не цікаво працювати безкоштовно, хтось евакуювався з родиною. Тепер можна сказати, що залишились найзгуртованіші та найвитриваліші», - згадує Богдан.
Ризикуючи власним життям Богдан займається евакуацією з найгарячіших міст Донеччини, доставляє гуманітарну допомогу туди, куди вже ніхто не береться їхати.
"Заявку на евакуацію може подати будь-хто, просто написавши мені у соцмережі про бажання виїхати та залишити свій контакт. Частіше звертаються родичі. Вони пишуть, що хотіли б, щоб ми допомогли вивезти їхніх бабусю чи дідуся з Часів Яру, Калинівки чи Торецька, наприклад", - розповідає волонтер.
Богдан розказує, що волонтери завжди напоготові під час тривог. Вони одними з перших приїжджають у місця обстрілів. Так було і під час ракетних ударів по Краматорську. Волонтер згадує 27 червня: "Я був вдома. Після першого вибуху вийшов на вулицю і побачив, як ще одна ракета просвистіла над містом. Спочатку поїхали з друзями на місце влучання у селище Біленьке. Коли ми під'їхали, то побачили двох постраждалих. Одна жінка була поранена, я перев'язав їй рани. Іншу - контузило, ми привели її до тями й заспокоїли, а вже за 15 хвилин були біля піцерії. Перший, кого я там побачив, це був один з наших волонтерів. Він був пригнічений і дуже розгублений. Як з'ясувалося, його дружина того вечора була на зміні у піцерії".
"Ми винесли трьох поранених на ношах, дістали чотирьох загиблих, ще сімох просто вивели. Я був шокований, відчував неймовірний біль від того, що сталося. У кафе була переважно молодь, це горе і жах. Я особисто знав керівника закладу, він загинув, - розповідає волонтер, - у нас свій фронт, і як наші воїни незламно стоять на військовому фронті, так і ми повинні тримати гуманітарний, це діло принципу. Протягом усього часу, як йде війна, головною мотивацією залишається розуміння того, що усе це не даремно. Коли я бачу, що у людини виступають сльози від радості, коли я чую тремтячий голос подяки за пакет гуманітарної допомоги або за полагоджене вікно - це надає величезних сил. І поки я бачу, що наша допомога потрібна - я буду її надавати, разом з усією нашою командою".
За інформацією управління сім’ї молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації
