Діана – завідувачка молодіжного центру – центру інноваційного розвитку «Енергія» у місті Миколаївка Донецької області.
"Я люблю Миколаївку, всією душею я у своєму місті. Там залишилось найдорожче для мене, моє дитинство, мій дім, мої друзі, рідні, знайомі, улюблена робота, затишний центр де я розвивала молодіжний рух своєї громади. Там залишилось все моє життя, - розповідає Діана Васюкова. - На моїх очах місто постійно змінювалось у більш затишне, та комфортне місце. Воно ставало більш розвиненим, красивим, цікавим для мешканців різних віків. Я не планувала покидати його найближчі декілька років. З підліткового віку я бажала бути корисною своєму місту, зробити щось задля покращення життя молоді. Коли я була підлітком, мені не вистачало місця, де я б могла зустрічатися із друзями, проводити свій вільний від навчання час з користю, та і просто подивитися фільм з друзями. Так, заходи звичайно були у місті, але саме спрямованих на молодь, було дуже мало. В ті часи молодіжній політиці майже не приділяли уваги, молодь бешкетувала, проводили час просто вештаючись по місту, нічого не роблячи. Я вважаю, що це був складний період життя молоді у місті до певного часу, коли почали розвивати молодіжну діяльність. У 2014 році, коли моє місто зазнало значних руйнувань, внаслідок збройної агресії, мені було всього 17 років, я перебувала у Дніпропетровській області на навчанні. Ці події дуже похитнули мій емоціональний стан у хвилюваннях за рідних людей, за свою домівку. Я дуже хотіла, але на жаль не могла допомогти мешканцям свого міста. По цей час мені важко прийняти те, що я вимушена бути відокремленою від свого міста, від свого звичного ритму життя. Нікому не хочеться це робити з особистого бажання».
З 2020 року Діана Васюкова – працювала психологом у закладі дошкільної освіти № 2 № «Ромашка». Активно брала участь у різних тренінгах, семінарах тощо.
У лютому 2021 року – зайняла посаду завідувачки молодіжного центру м.Миколаївки, з того моменту почала активно розвивати молодіжний рух, та опікувалася молодіжною політикою Миколаївської міської територіальної громади. Та представляла молодіжний центр на Всеукраїнських форумах. Була нагороджена почесною грамотою від міського голови за розвиток молодіжної політики міста у конкурсі «Молода людина року»
У травні 2021 року увійшла у склад молодіжної ради Миколаївської громади на пост заступника голови.
У жовтні взяла участь у міжнародному обміні досвідом з молодіжними працівниками Литви, організованим Донецьким обласним дитячо-молодіжним центром.
У січні 2022 року очолила та організувала у м. Миколаївка профорієнтаційний форум «Навігатор вступу» для молоді всієї Миколаївської громади. Залучила 7 вищих та середніх навчальних закладів Донецької області та м. Харкова.
Буквально з перших днів війни, з лютого 2022-го року, на повну включилася у порятунок мирних жителів – разом із відділом освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Миколаївської міської ради керувала евакуацією і своїх підопічних, й інших людей, у яких не було можливості залишити зону бойових дій. Займалася видачею гуманітарної допомоги мешканцям міста.
"Ми евакуювали всіх мешканців, які мали бажання виїхати з прифронтових сіл, - згадує Діана. - Це було морально дуже складно, дивитися як в паніці та під обстрілами люди евакуюються до більш безпечних міст, коли не розумієш як довго доведеться перебувати поза стінами власних домівок. На моїй пам’яті було два важкі рейси евакуації. Перший, найжахливіший досвід я отримала, коли була велика кількість людей, які їхали до залізничного вокзалу Краматорська на евакуаційний поїзд. Я теж хотіла поїхати цим рейсом, супроводжувати людей на поїзд, але в останню мить передумала, тому що потрібно було зробити деякі документи по своїй роботі. Наші мешканці тільки приїхали на вокзал і через буквально хвилин 15 прилетіла ракета, яка забрала з собою життя однієї 14-річної дитини нашого міста, яка активно брала участь у місцевих заходах від танцювального гуртка. Від цього удару постраждало дуже багато наших земляків, в тому числі маленькі діти. Після прильоту, мені телефонували люди у сльозах, ридали у слухавку, благали їх забрати звідти, допомогти. В цей момент я не могла повірити в цю жахливу подію, яка сталася. Всі хто бажав, повернулися назад у місто і через деякий час тільки наважились ще раз виїжджати. Друга подія була, коли на евакуаційний рейс зареєструвалися мешканці с. Рай-Олександрівка на наступний день. Увечері я дізнаюсь про обстріл села. Мобільного зв’язку майже не було, але люди змогли мені якось подзвонити з підвалу, благали забрати їх звідти. Я зателефонувала керівництву з цього питання і поліцейські нашої громади (це наші герої) поїхали на своїх автівках до цього села, попри обстріл, аби забрати людей за адресами. Коли їх привезли у Миколаївку, я облаштувала спальні місця у молодіжному центрі, де вони змогли переночувати, випити гарячих напоїв і вранці виїхати до безпечних міст.
Евакуювали жінок і дітей без прив’язки до соціального статусу, людей з інвалідністю, лежачих хворих, вагітних, жінок після пологів. Загалом – близько 1500 осіб. З них десь 600 дітей.
Миколаївка, смт Райгородок, с.Донецьке, де ситуація була вкрай складною, це була майже лінія фронту.
На той момент я не усвідомлювала все це жахіття, яке відбувалося. Яка війна у сучасному світі?! Суспільство розвивається, вчені знаходять ліки проти невиліковних хвороб, а війну ніхто не може зупинити. Ми тільки навчилися жити в умовах вірусу Covid-2019, як нашу країну поглинула війна і доводиться ще і в цих подіях жити. Вірила що незабаром все закінчиться, ми всі зможемо продовжити своє звичне життя. Надія не залишала мене.
Але на жаль, звичне, мирне життя у Миколаївці закінчилося. Виїжджати не планувала, бо я була корисною для мешканців нашої громади, ризикувавши власним життям я хотіла врятувати своїх земляків. Батьки думали виїхати у с.Щурове, в нас там була домівка, пересидіти там війну, але я не наважилась, бо розуміла що це найбезпечніше місце. Після того, як я 6 червня потрапила під обстріл касетних снарядів і дивом залишилася жива – це була остання крапля мого терпіння і я прийняла рішення разом зі своєю сім’єю евакуюватися до м.Дніпра.
Навіть виїхавши у безпечне місце, я продовжувала допомагати людям. Я знала, що мені потрібно щось робити, аби не впасти в депресію, аналізуючи все що зі мною і моєю родиною відбувалося з 24 лютого. Бо наслідки можуть біти настільки важкими, що все своє останнє життя я не зможу себе зібрати й рухатися далі.
Кожного разу, коли мені телефонували люди, яким ми допомогли виїхати та дякували за це, зі сльозами у слухавці, в мене серце просто розривалося на дрібні частинки, що люди мені дякують за те, що я доклала зусиль аби врятувати їхнє життя. Ці слова надають ще більше сил і натхнення продовжувати допомагати людям.
На жаль були й такі люди, які телефонували й казали: «Куди ви нас вивезли? Нас не влаштовують умови нашого перебування в евакуації, ми думали нас розташують у квартирах, де все є….», тобто це люди, які не цінили навіть те, що ми робимо. Є такі люди, яким, щоб ти не робив, все буде не так. Це такий тип людей був і до війни. Які самі не докладають зусиль для свого безпечного подальшого життя.
Чоловіки боялися їхати за межі міста, бо боялися що їх не приймуть в евакуаційні поїзди. Бо звичайно ходили чутки й про такі випадки. Але згодом вони все ж таки наважилися поїхати.
Через деякий час сім’ї почали повертатися назад у місто. На це вплинуло багато факторів. Вони не знаходили собі роботи, житла за розумну ціну, яку б вони могли пересилити, багато хто навіть потрапляв під булінг мешканців інших регіонів, тому що вони просто з Донецької області. Вони вважали, що ми переселенці самі винні у тому, що в нашій країні війна. Мене такі події дуже хвилюють, адже у такі скрутні часи ми навпаки повинні бути всі разом, об’єднуватися, долати всі перешкоди, підтримувати один одного, а не навпаки, сваритися і чинити розклад серед єдиного народу. Обставини складалися так, що люди поверталися туди, звідки свідомо тікали від постійних обстрілів".
Зараз Діана Васюкова здійснює свою молодіжну роботу центру дистанційно, та займається волонтерством у центрі підтримки ВПО Краматорського району «МиРазом» у м. Дніпрі. Її головна мета – підтримувати, допомагати й надавати соціальні послуги та гуманітарну допомогу переселенцям, які наразі мешкають у Дніпрі. Зокрема, проводити безплатні різноманітні заходи для дітей, молоді, та дорослих.
"Для мене дуже важливо надавати підтримку переселенцям, адже вони всі перебувають у дуже критичних ситуаціях, їх психологічний стан максимально нестабільний і тільки наша допомога може якось трошки їм допомогти жити далі, - каже Діана. - В моїх планах повернутися назад до свого міста, до своєї домівки, адже після нашої перемоги там буде дуже багато роботи, яку потрібно буде здійснювати. В мене дуже багато планів, ідей, проєктів на подальший розвиток молодіжної політики. І я хочу максимально докласти зусиль, аби відбудовувати своє місто і країну після війни. Бо молодь і діти – це майбутнє нашої Незалежної України!"
За матеріалами управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації
