Щороку 11 квітня світ відзначає Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів.
Саме цього дня 1945 року в’язні Бухенвальда підняли повстання проти своїх катів, що стало одним із символів боротьби за свободу та людську гідність.
11 квітня 1945 р. американські військові звільнили один із головних нацистських таборів – Бухенвальд. Довідавшись про наближення військ, в’язні різних національностей з 18 країн світу підняли повстання. Через табір за 8 років його існування пройшло близько 250 тис. людей, майже 50 тис. з яких загинуло.
Під час Другої світової війни нацистська Німеччина створила сотні концтаборів.
Перший концентраційний табір – Дахау – виник у 1933 р. Після нього з’явилися Заксенхаузен та Папенбург (1936 р.), Бухенвальд (1937), Маутхаузен, Флоссенбург, Нойенгамме, а також жіночий концтабір Равенсбрюк (1938 р.).
У концтаборах, таборах смерті, в’язницях перебувало понад 20 мільйонів осіб із 30 країн світу, 12 мільйонів не дожили до звільнення.
За різними оцінками, понад 2,4 мільйона українців пройшли через нацистські концтабори, в’язниці та примусові роботи. Серед них, о. Омелян Ковач, Степан Бандера та його брати – Василь та Олександр, Олег Кандиба-Ольжич, Ярослав Стецько, Лев Ребет, Олена Вітик-Вітович, Дарія Гнатківська, Костянтин Смовський та інші.
Всі ті, хто вижив, назавжди зберегли в пам’яті жахіття катувань і голоду.
Нацизм був і залишається єдиною у світі системою, яка поставила знищення цілих народів на потік.
За підрахунками історика Марини Дубик, під час війни на території сучасної України існувало 367 нацистських таборів: 2 концтабори (Янівський у Львові та Сирецький у Києві), 78 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці для євреїв, 7 виправно-трудових таборів, 15 таборів примусової праці, 23 пересильні табори, 242 табори для військовополонених.
Тисячі українців опинилися за колючим дротом нацистських фабрик смерті, розташованих як на українській території, так і поза її межами.
Сьогодні Україна, як і весь світ, вшановує пам’ять жертв нацистських злочинів.
Цей день нагадує нам про важливість збереження історичної пам’яті та необхідність протистояти будь-яким проявам насильства, диктатури та людиноненависницької ідеології.
На жаль, на наших очах пишеться нова історія але зі старим змістом. Вторгнення росії в Україну показало, що світ знову зіткнувся з режимом, який прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму.