15 липня в Україні відзначається День Української Державності.
Українська Державність – це той незримий ланцюжок, що поєднує славну історію Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Української козацької держави, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, сучасної незалежної України. Українська Державність – це не тільки закони і апарат управління, це тисячолітня історія багатомільйонного народу, десятків поколінь зі своєю рідною мовою, звичаями, традиціями, культурою. Українська Державність – це сотні, тисячі, мільйони людей, хто день у день формував, виборював, захищав та передавав нащадкам ті цінності, які сьогодні об’єднують нас як Український народ.
З нагоди Дня Української Державності Донецька облдержадміністрація публікує цикл розповідей про борців за ідею української державності та незалежність України.
8 червня 1882 року в селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії народився український громадський та політичний діяч, фундатор вітчизняної соціології, публіцист, лісовод, поет, один із лідерів Української революції 1917-1921 років Микита Шаповал.
В історії України залишили свій слід ще два брати Микити Шаповала — Микола (1886-1948), генерал-хорунжий армії УНР, та Артем (1890-1919), полковник армії УНР, який загинув у боях з більшовиками поблизу Вінниці.
Початкову освіту Микита здобув у народній та двокласній школах. У 1900 році закінчив державну лісівничу школу в містечку Новоглухівка, Куп’янського повіту, Харківської губернії. Пізніше доля привела його до юнкерського піхотного училища в Чугуєві.
Закінчивши лісівничу школу, Шаповал працював лісоводом у Прилуках до 1901 року, після чого був переведений на службу до Маяцького лісництва, а згодом – до Харківського і Мохначанського. Саме в цей час він долучається до боротьби українського народу за соціальне й національне визволення, ставши членом Революційної української партії (РУП).
Цікавий інцидент в житті Шаповала трапився у 1904 році, коли у Харкові був встановлений пам’ятник олександру пушкіну. За лічені тижні його підірвали члени підпільної організації «Оборона України». Конкретно це знищення пам’ятника було організоване Шаповалом. Свій вчинок згодом він пояснював тим, що «доки в Україні нема пам’ятника Шевченку — не сміє тут стояти іний пам’ятник».
Під час революції 1905-1907 років він провадив серед військовиків антиурядову агітацію, закликаючи до збройного виступу проти царату, за що був заарештований та ув’язнений на вісім місяців у Варшавській цитаделі.
У 1907 році Шаповал разом з Павлом Богацьким починає видавати журнал «Українська хата», у якому регулярно виступав із літературною критикою під псевдонімом М. Сріблянський. Цей журнал молодої української інтелігенції був одним з найцікавіших явищ літературного життя початку XX століття. Його поява мобілізувала молоді таланти, які згодом увійдуть в історію української літератури. Серед них виділяють Максима Рильського, Павла Тичину, Михайля Семенка. Журнал також розбудив мистецьку критику та загалом активізував духовне життя нації.
У 1917–1918 роках у Микити Шаповала був вельми насичений період політичної діяльності. Він був одним з організаторів та лідерів Української партії соціалістів-революціонерів, членом її ЦК, головою Всеукраїнської лісової спілки, членом Центральної та Малої Ради. Микита Шаповал упродовж зазначеного відтинку часу також обіймав посаду міністра пошти та телеграфу в уряді Володимира Винниченка. Саме Шаповал був одним з авторів третього проєкту IV Універсалу УЦР, що став одним з трьох основних проєктів поданих редакцій, на основі яких було вироблено спільну редакцію документу, ухваленого на засіданні Малої Ради 22 січня 1918 року, в якому було проголошено незалежність України.
Поразка Української революції змусила Микиту Юхимовича виїхати спочатку до Австрії, а згодом – до Чехословаччини.
Всю свою кипучу енергію та запальну вдачу він спрямував на розбудову в Чехії «огнища української науки і культури», заснувавши й очоливши низку українських інституцій у Чехії. Метою цієї діяльності була підготовка кадрів для майбутньої відбудови України - її господарства, освіти, науки - та розбудови її як сильної незалежної демократичної держави. Звісно, після її звільнення від більшовицько-комуністичної московської окупаційної влади.
Боротьба за це була головним завданням політичної діяльності Микити Шаповала та очолюваної ним партії. Розбудовуючи її, він намагався згуртувати навколо неї інші політичні сили, близькі ідеологічно, аби разом боротися з окупацією України, викривати московитів як імперців перед світовою соціалістичною та загалом демократичною спільнотою. Й у цьому йому та його однодумцям вдалося досягнути помітних успіхів. Зокрема, було налагоджено тісну плідну співпрацю з українськими лівоцентристськими діячами і силами у США та Канаді.
Помер Микита Шаповал 25 лютого 1932 року у Ржевницях, що біля Праги. Микита Юхимович, безсумнівно, є яскравим прикладом патріотизму та відданості своїй Батьківщині для багатьох українців, які сьогодні продовжують виборювати своє право на світле майбутнє.