Меморіальний захід до Дня пам’яті жертв голодоморів відбувся у селі Рубці сьогодні, 27 листопада.
Участь у заході взяли заступник голови облдержадміністрації Вадим Філашкін, керівництво штабу Об’єднаних сил, керівництво Слов’янської окружної прокуратури та Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області, Лиманський міський голова Олександр Журавльов, мешканці села.
Присутні поклали квіти до пам’ятного знаку жертвам голодомору. На меморіальній дошці прізвища 82 людей. Серед них цілі родини: батьки й діти.
О 16.00 українці схилять голови в глибокій жалобі і запалять скорботні свічі, приєднавшись до Всеукраїнської акції «Запали свічку» о 16.00 на знак пам’яті про тих, хто загинув голодною смертю, став жертвою репресій тоталітарного режиму.
Нагадаємо, цього року виповнюється сто років від початку масового голоду на Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. В Україні це був перший масовий голод, що став наслідком поразки Української революції 1917-1921 років.
Міжнародна допомога стабілізувала ситуацію в Україні, чим одразу скористалися більшовики, розпочавши світовий експорт зерна – 13,5 млн пудів зерна нового врожаю з України було відправлено за кордон. Так само хліб продовжували вивозити в Росію. Через це в південних регіонах України голод тривав до літа 1923 року.
Масштаби голоду на півдні України більшовики всіляко приховували, розповідаючи лише про «продовольчі труднощі». Нині Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України оцінює втрати українців від надсмертності в 1921-23 роках на рівні 935,8 тисяч осіб, 40% із них становили діти до 14 років.
Масовий голод пригасив і селянський повстанський рух, що ширився Україною. Більшовики це врахували. Уже за десять років вони застосують практику «впокорення голодом», організувавши в Україні штучний Голодомор-геноцид, щоб закріпити свою політику на окупованих землях.
Улітку 1932 року через наростання спротиву Йосип Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не «втратити Україну».
Голодомор став результатом чітко спланованої політики Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 року.
Головними із яких стало масове вилучення всього продовольства, на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала мобілізації репресивного апарату, залучення робітників, державних службовців, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювали спеціальні загони з активістів, які обшукували сільські садиби. Від початку 1933 року ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на смерть.
Люди почали втікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагалася ізолювати їх у межах окремих територій за допомогою режиму «чорних дошок». Села, занесені на «чорні дошки», оточували збройні загони міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили всі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів.
У січні 1933 року заборонили виїзд селян із території України та Кубані, заселеної переважно українцями. Втікачам не продавали квитки на поїзди. Блокували дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовували і повертали назад.
Так режим створив для значної частини населення України несумісні із життям умови. Голодуючі опинилися в замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату. Жертвами Голодомору стали мільйони українців.
За директивами союзного центру Україні було наказано здати у посушливому 1947 році 362 млн 750 тис. пудів зерна, але республіка змогла поставити тільки 62,4 % запланованого. ЦК ВКП(б) та РМ СРСР причинами невиконання плану хлібозаготівель вважали не посуху та відсутність зерна, а незадовільну діяльність партійних органів УРСР, небажання колгоспників здавати зерно, "розбазарювання" і "розкрадання" хліба.
За Указом Президії ВР СРСР від 04 червня 1947 року, за несанкціонований збір колосків на колгоспному полі тисячі колгоспників-хліборобів та підлітків відправлено до в'язниць.
