Знищення театру, де ховалися від обстрілів маріупольські родини, шокувало увесь світ. Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) з надписом «ДІТИ» став символом російського злочину проти беззбройних, проти людяності, проти дитинства, проти вільної України.
Театр, колись осередок життя, мистецтва та архітектурна перлина Донеччини, перетворився на місце скорботи. Він став уособленням трагедії, втіленням невимовного болю.
16 березня 2025 року в Кишиневі (Республіка Молдова) у День пам’яті жертв авіаудару відбулася мирна акція, присвячена третій річниці трагедії в Маріуполі.
Під час акції перед центральним входом до театру українські актори та театральні колективи Молдови нанесли напис «ДІТИ» та встановили лампадки на знак шани загиблих в Україні.
У пам'ять тих, хто загинув і пережив це пекло, Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) презентував сторітелінг «МАРІУПОЛЬСЬКА ДРАМА». Голосом очевидців драма розповіла про трагічні події обстрілу театру та його наслідки. Вистава є зворушливим відображенням того, через що пройшли мешканці м. Маріуполя, та важливим нагадуванням про ціну людського життя під час війни.
Актори театру, які пережили цю трагедію, розповідають власні історії. Віра Лебединська, Олена Біла, Ігор та Матвій Китриші поділилися спогадами про перебування в епіцентрі російського злочину. Глядачі почули правдиві історії з перших вуст.
До мирної акції цього року доєдналися 79 театрів нашої країни, а також театральна спільнота з Великої Британії, Румунії та Молдови.
Ми разом з країнами світу солідарні в рішучості не мовчати про звірства російського терориста у бажанні позбавити нас майбутнього. Наша сила – в єдності з цивілізованим світом, у прагненні до миру.
Це був зворушливий і потужний жест єднання та скорботи від українських театрів та міжнародної театральної спільноти. Цей захід показав, що культура є сильною зброєю, яка може об'єднати людей з усього світу, в боротьбі проти несправедливості.
Знаємо: наша акція знайшла відгук в серцях людей, тому продовжуємо свій шлях, нагадуючи: «Найголовнішого не побачиш очима, а справжнє там, де творять і відчувають».
