1 рік тому
Дорогі українці!
Цей рік почався 24 лютого. Без передмов і прелюдій. Різко. Рано. О 4-й годині.
Було темно. Було гучно. Багатьом було складно, комусь – страшно. Минуло 311 днів. Нам усе ще може бути темно, гучно й складно. Але нам точно вже ніколи не буде страшно. І ніколи не буде соромно.
Це був наш рік. Рік України. Рік українців.
24 лютого ми прокинулись. Інші ми. Інший народ. Інші українці. Перші ракети остаточно зруйнували лабіринт ілюзій. Ми побачили, хто є хто. На що здатні друзі, вороги, а головне – на що здатні ми самі.
24 лютого мільйони з нас зробили вибір. Не білий прапор, а синьо-жовтий стяг. Не втеча, а зустріч. Зустріч ворога. Опір і боротьба.
Вибухи 24 лютого нас оглушили. Відтоді ми не все чуємо. І не всіх слухаємо. Нам казали: у вас немає інших варіантів, аніж здатися. Ми кажемо: у нас немає інших варіантів, аніж перемогти.
24 лютого ми почали творити нашу перемогу. З багатьох цеглинок – сотень інших перемог.
Ми перемогли паніку. Не розбіглись, а зібралися. Ми перемогли сумніви, зневіру, страх. Ми повірили в себе й у свої сили. Збройні Сили України. Розвідку. Нацгвардію. СБУ. ССО. Прикордонників. Тероборону. ППО. Поліцію. ДСНС. Усі наші сили оборони й безпеки. Я пишаюся вами всіма, наші воїни!
Цей рік можна назвати роком втрат для України, для всієї Європи, для всього світу. Але це неправильно. Ми не маємо так говорити.
Ми нічого не втратили. У нас забрали. Україна не втратила синів і доньок – їх забрали вбивці. Українці не втратили домівок – їх знищили терористи. Ми не втратили своїх земель – на них зайшли загарбники. Світ не втратив мир – Росія його зруйнувала.
Цей рік поранив нас у серце. Ми виплакали всі сльози. Прокричали всі молитви. 311 днів. Про кожну хвилину нам є що сказати. Але більшість слів – зайві. Вони не потрібні. Не потрібні пояснення, прикраси. Потрібна тиша. Щоб почути. Потрібні паузи. Щоб усвідомити.
Ранок 24 лютого.
Гостомель. Буча. Ірпінь. Бородянка. Харків.
«Мрія».
Краматорськ. Вокзал. Іграшка.
Чернігів.
Маріуполь. Драмтеатр. Напис «Діти».
Оленівка.
Одеса. Багатоповерхівка. Дівчинка. Три місяці.
Вільнянськ. Пологовий. Немовля. Два дні.
«Азовсталь».
Це неможливо забути. І неможливо пробачити. Але можливо перемогти.
Ми вистояли на ногах, бо було те, що нас тримало. Наш дух.
Оборона Києва.
Харків.
Миколаїв.
Чорнобаївка.
Острів Зміїний.
HIMARS.
Антонівський міст.
«Бавовна».
Кримський міст.
«Нептун».
Крейсер «Москва».
Русскій воєнний корабль.
Ізюм, Балаклія й Куп’янськ.
Херсон.
І молимося, що буде Кремінна та Сватове, Мелітополь, увесь Донбас, Крим.
Ми б’ємося й битимемося далі. Заради головного слова: «перемога».
Вона точно буде. Ми йдемо до неї 311 днів.
Віддали багато сил. Але в мить, коли здається, що ти вже не можеш іти далі, згадайте, що ми вже з вами пройшли.
Я хочу сказати всім вам: українці, ви неймовірні! Погляньте, що ми зробили й що ми робимо!
Як наші воїни з перших днів розносять цю «другу армію світу».
Як наші люди зупиняли колони їхньої техніки.
Як дід зупиняв руками танк.
Як жінка збила дрон банкою помідорів.
Як в окупації крали ворожі танки, БТРи, гелікоптер, снаряди.
Як збирали за години на «Ловців Шахедів», морські дрони, броньовики, швидкі й «Байрактари».
Як витримали всі погрози, обстріли, касетні бомби, крилаті ракети, темряву й холод.
Як підтримували одне одного і державу.
На війні важливий кожен.
Хто тримає в руках зброю, кермо авто, штурвал судна чи літака, скальпель чи указку.
Кожен, хто за ноутбуком, хто керує комбайном, потягом.
Хто на блокпосту й на електростанції.
Журналісти й дипломати, комунальники та рятувальники.
Всі. Хто працює. Вчиться в університеті або школі. І навіть ті, хто тільки вчиться ходити.
Все це – заради них. Наших дітей. Наших людей. Нашої країни.
У великій війні немає маленьких справ. Немає непотрібних. Кожен із нас – борець. Кожен із нас – фронт. Кожен із нас – основа оборони.
Ми б’ємось як одна команда – уся країна, усі наші регіони. Я захоплююся вами всіма. Я хочу подякувати кожному незламному регіону України.
Харків. Понівечений, але нескорений. Ви довели ворогу, що бути поруч територіально не означає бути поруч ментально. Харків – це українське місто. Місто-герой.
Незламний Миколаїв. Героїчно витримує всі удари. Місто на хвилі, яке долає всі шторми.
Сумщина й Суми. Ви одними з перших відчули на собі повномасштабне вторгнення окупантів. Для них Сумщина стала кісткою в горлі. Звичайні люди робили коктейлі Молотова, палили ворожі колони, взяли перших полонених. Сумщина – це сила.
Дніпро. Опора й надійний тил нашого фронту. Ви приймали людей, ви повертали пораненим бійцям життя. Попри постійні удари Дніпро живе.
Одеса. Сонячна й привітна, тепер – фортеця. Світова фортеця. Яка захищає нас і яка захищає світ. Годує його, щодня відправляючи морем мільйони тонн порятунку. Бо вона – Одеса-мама.
Херсон! Ви – героїчні люди! Ви були в окупації понад вісім місяців. Без новин. Без зв’язку. Відірвані від України.
Тисячі з вас виходили на акції проти рашистів. Ви не знали, чи бачать це в Україні, чи знають про це. Окупанти брехали вам, що Україна вас кинула й не буде боротися за вас. Але ви вірили й попри все дочекалися. Обличчя Херсона посічене уламками снарядів, але головне, що Новий рік ми зустрічаємо вільними й разом під синьо-жовтими прапорами. А отже, все відновимо, усе відбудуємо. Так само, як Чернігів і Запоріжжя, і Краматорськ, і Бахмут.
Ті, хто став прихистком для мільйонів українців: це Рівне, Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця. Я дякую вам! Ті, хто отримує й передає мільйони тонн допомоги з Європи та світу: Львів, Ужгород, Чернівці, Луцьк. Дякую вам! Ті, хто приймає в евакуації бізнес, підприємства, університети: Хмельницький, Житомир, Кропивницький, Полтава, Черкаси. Дякую вам!
І ті, хто чекає Україну. І дочекається. Донбас, Луганщина, Крим. Завдяки вам, наші воїни!
І, звісно, Київщина й Київ – серце наше, яке завжди б’ється завдяки вам, усі наші українці!
Ми всі – одна сім’я. Одна Україна.
Це рік, коли Україна змінила світ. А світ відкрив Україну. Нам казали: капітуляція. Ми обрали контрнаступ! Нам казали йти на поступки та компроміси. Ми йдемо у Євросоюз і НАТО.
Світ почув Україну. Європарламент, Бундестаг, парламент Британії, Кнесет, Конгрес США.
Світ відчув Україну. Україна в медіа. У серцях людей. У топі пошуку Google.
Світ побачив Україну. На головних площах у Торонто, Нью-Йорку, Лондоні, Варшаві, Флоренції, Сіднеї, інших містах.
Українці дивують. Українцям аплодують. Українці надихають.
Чи є щось, що може нас злякати? Ні. Чи є хтось, хто може нас зупинити? Ні.
Бо ми всі – разом.
Ось за що ми воюємо. Одне за одного.
Найкращий для нас салют – на складах окупантів. Найкращий подарунок – цифри у звіті Генштабу.
Ми не знаємо достеменно, що принесе нам новий, 2023 рік. Але готові до всього.
Нові здобутки? Ми будемо щасливі. Нові удари? Ми будемо непохитні. Продовження боротьби? Будемо битися. А коли переможемо – будемо обійматися.
Дорогі українці!
Залишається кілька хвилин до нового року. Я хочу всім нам зараз побажати одного – перемоги. І це головне. Одне побажання для всіх українців.
Нехай цей рік буде роком повернення. Повернення наших людей. Воїнів – до своїх родин. Полонених – до своїх домівок.
Переселенців – до своєї України.
Повернення наших земель. І тимчасово окуповані стануть назавжди вільними.
Повернення до звичайного життя. До щасливих хвилин без комендантської години. До земних радощів без повітряних тривог.
Повернення того, що у нас вкрали. Дитинства наших дітей, спокійної старості наших батьків.
Щоб на канікулах онуки приїхали до бабусь і дідусів. На кавуни в Херсон. І на черешню в Мелітополь.
Щоб наші міста були вільні. Наші друзі – вірні.
І щоб у звітах біля цифри 100 тисяч знищених ворогів, тисяч одиниць знищеної російської техніки з’явилася наша головна цифра і головний успіх – 603 тисячі 628 кілометрів квадратних. Площа незалежної України, як це було з 1991 року. Як це буде завжди.
Нехай усе це принесе новий рік. Ми готові за це боротися. Ось чому кожен із нас тут. Я тут. Ми тут. Ви тут. Усі тут. Ми всі – це Україна.
Слава Україні!
З Новим роком!