Олена Гаврющенко номінація «Серце, віддане Донеччині»
Мене звати Олена, я молода вчителька з мирного Бахмута, ніколи не думала що можу опиниться в ролі переселенки, будуючи нове життя у незнайомому місті!
4 квітня 2022 року, коли війна ввірвалася в наш дім, ми з донькою та мамою були змушені залишити все, що мали, і виїхати. Валіза спогадів та мрія про майбутнє – ось і весь наш багаж. Жовті Води стали нашим новим прихистком, але спочатку це місце здавалося холодним і чужим. Не було ні знайомих обличь, ні рідного порогу, ні якихось конкретних планів на майбутнє. Я відчувала себе, як уві сні, ніби парила десь у підвішеному стані.
Все моє життя перемістилося в онлайн-простір. Уроки, зустрічі з друзями, навіть розмови з родичами – все стало віртуальним. Здавалося, я жила в паралельному світі. Хоча зовні намагалася триматися, всередині мене вирувала буря емоцій: відчай, туга, злість. Але я розуміла, що не можу дозволити собі постійно жити в минулому. Потрібно було рухатися далі, шукати нові можливості і будувати нове життя.
І ось тут з’явилася можливість, яка докорінно змінила мою долю. Дізнавшись про проект, спрямований на створення нових освітніх просторів для дітей, які постраждали від війни, я не вагаючись вирішила взяти в ньому участь. Я бачила в цьому проекті не просто роботу, а можливість допомогти іншим дітям, які, як і моя донька, пережили стрес і втрати.
Спочатку було непросто. Доводилося поєднувати викладання онлайн-уроків з організаційною роботою. Але я вкладала в цю справу всю свою душу. І поступово моя ідея почала набирати обертів. Звичайний освітній простір перетворився на справжній оазис для дітей. Тут вони могли не тільки відпочивати та грати, але й навчатися, спілкуватися, розвивати свої таланти. Я організовувала різноманітні майстер-класи, творчі заняття, екскурсії. Діти знову почали посміхатися, їхні очі сяяли від радості.
Шлях, який я пройшла від вимушеної переселенки до керівника успішного освітнього проекту, був непростим. Але кожен крок наближав мене до мети. Здавалося б, звичайна вчителька, яка просто хотіла допомогти дітям, раптом опинилася в центрі уваги. Це було незвично, але й приємно. Я була навіть представлена до нагороди "Активна молодь Жовтоводської громади". Це стало несподіваним подарунком. Я стала не просто вчителем, а справжнім другом і наставником для дітей. Цей досвід навчив мене багато чому: бути сміливою, наполегливою, вірити в людей. І найголовніше – він показав мені, що навіть у найскладніші часи можна знайти сили для того, щоб творити добро.
Історія мого життя – це історія про здатність знаходити світло навіть у найскладніші часи. Це історія про те, як одна людина може змінити життя багатьох інших. І хоча війна забрала у мене багато чого, вона не зламала мене. Навпаки, вона зробила мене ще сильнішою і більш цілеспрямованою. І сьогодні, дивлячись на усміхнені обличчя дітей, які оточують мене, я розумію, що все було недарма.
Я вдячна долі за те, що дала мені можливість стати частиною цього проекту. Я вдячна дітям за їхню довіру і відкритість. І я вірю, що наше спільне майбутнє буде світлим і щасливим.