Обласний конкурс "Жінка Донеччини": Ганна Петрейко (номінація "Зоозахисниця року")

Управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації представляє учасниць обласного конкурсу «Жінка Донеччини». Знайомтесь - Ганна Петрейко (номінація "Зоозахисниця року").

Ганна Петрейко - мама особливого хлопчика з ДЦП і рятівниця десятків тварин. 

Народилася Ганна в с.Званівка Бахмутського району 22.12.1995 року. З дитинства знаходила знедолених тварин, шукала їм родини, а якщо не знаходила, то несла їх додому і доносила батькам, що вона жити не зможе без них. Дівчинка  дорослішала, але бажання рятувати тільки збільшувалося. Після школи Ганна поступила до Бахмутського педагогічного училища, де зустріла свого коханого чоловіка, який став її опорою і допомогою в порятунку знедолених тварин. Пройшов час, і  вже родиною вони  продовжили справу  життя молодої жінки. Так з'явився  особистий маленький домашній притулок Ганни. З роками кількість тварин збільшувалася, а вона продовжувала нести з вулиці зав'язаних сліпих цуциків і вигодовувати  їх зі шприца. 

Війна застала велику щасливу родину зненацька, і хвостата банда Ганни дуже швидко почала збільшуватися. Частину тварин їй підкидали люди, які їхали рятувати своє життя і забували тих, хто любив їх роками, їм просто не знаходили місця у своєму житті.  А Ганна зі своєю родиною  завжди мали місце в серці й домі. Частина пухнастиків приходила сама, бо були голодні, а декого Ганна  приводила сама:  хто був прив'язаний,  хто зачинений, і всім їм не дали права жити ті, кому вони довіряли, кого любили більше життя.

Бойові дії поширювалися і тваринам ставало просто небезпечно лишатися в Бахмутській громаді. Ганна шукала можливість їх евакуювати. Вона рятувала тварин, ховала від обстрілів у себе вдома, а потім передавала  волонтерам для евакуації в більш безпечні місця. Разом з родиною молода жінка намагалася врятувати максимальну кількість тваринок, але, на жаль, частина з них залишилася назавжди тільки в її серці. Обстріли Бахмутської громади постійно посилювалися. Ганна не могла виїхати з громади, бо житло було непросто знайти, особливо з тваринами.  Залишити тих, хто  довіряє і кого вже неодноразово зраджували, жінка не могла.  І родина вирішила  залишатися в Бахмутській громаді разом  до кінця,  який би він не був. Але чудом знайшлася родина, яка прийняла  всіх, і Ганна вирішила ризикнути і їхати. Волонтери допомогли перевезти собак, а іншою машиною виїхала  зоозахисниця  з родиною, прихопивши котиків і морську свинку, яку вона прийняла в родину вже під час війни.  

Частину собак допомогли прилаштувати, бо просто не було можливості всіх розмістити на новому місці. Так, з родиною Ганни лишилися 4 собаки, 8 котиків і морська свинка.  Вже на новому місці  вона прийняла у свою велику родину 3 котів, одну місцеву собаку та одного хлопчика  з Херсонщини після підриву ГЕС.  

Так і живе Ганна  великою особливою родиною. Вона не вважає себе зоозахисницею. Вона людина, яка не має суперздібностей, просто їй болить за братів наших менших. Вона вважає, що кожне життя цінне і неважливо чиє воно - людини чи морської свинки.  Головною метою свого життя  зоозахисниця  вважає донести людям істину,  що безпритульні тварини не падають дощем - це покинуті та зраджені колись домашні.  Головне - треба любити й ніколи не зраджувати тим,  хто нам вірить.