Обласний конкурс "Жінка Донеччини": Наталя Кравченко (номінація "Зоозахисниця року")

Управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації представляє учасниць обласного конкурсу «Жінка Донеччини». Знайомтесь - Наталя Крвченко (номінація "Зоозахисниця року").

Наталя Кравченко народилася у 1983 році в шахтарському містечку Стаханов Луганської області. З 1990 року по 1999 навчалася у середній школі № 16. У 1999 році з відзнакою закінчила школу. У 2003 році закінчила з відзнакою Стахановський промислово-економічний технікум і здобула юридичну освіту ступеня молодшого спеціаліста.  До 2014 року працювала юристом на різних підприємствах та у компаніях. Завжди мала декілька місць роботи за сумісництвом. Окремо займалася правовою практикою у виборчому процесі.

У 2014 році у рідне місто Наталі прийшла біда, воно опинилося в окупації… Її родина — син та вівчарка Дана вимушені були покинути домівку та переїхати  до міста Лисичанська Луганської області. З минулого життя із речей вони взяли лише те, що помістилося в легкову автівку. Але найцінніше було з нею. Так маленька родина Наталії  почала нове життя. Далі — знімна квартира у 12 квадратів, нова робота, нові знайомі й лише спогади про спокійне, затишне життя вдома. А життя, немов ріка, плило далі й знаходило свої береги….

За вісім років життя в місті Лисичанську побут молодої жінки був налагоджений: вона працювала, син навчався та служив в армії. У родини з’явився власний невеликий будиночок, друзі, знайомі, нові плани на життя, надія на  майбутнє… Але знову все було зруйноване.... І знову війна… І знову незграбні, жорстокі та жадібні лапи сусідньої держави… А далі, як у минулому сні, – переїзд під кулями, більше схожий на втечу. Знову нове місто, чужий дім, сум та безвихідь…..

У квітні 2022 року Наталя з родиною були вимушені переїхати до міста Костянтинівки та розмітитися в старенькому будинку її знайомої. Жінці  пощастило знайти роботу в юридичному відділі  виконавчого комітету Краматорської міської ради, де вона працювала до вересня. З 6 вересня 2022 року Наталя обіймає посаду директора  Спеціалізованого комунального підприємства «Ритуальна служба» Краматорської міської ради.

Ось така історія … Історія життя звичайної української жінки з Донбасу.

Але є ще одна частинка її історії, її душі… У Наталі під час війни з’явилася велика родина – 52 дитини! Усі її рідненькі, її чотирилапі доньки та синочки!  Вона не пам’ятає жодного дня зі свого життя, в якому не було б тваринок. Від самого дитинства з нею папуги, хом’яки, коти, собаки. З дитячих років має таку вдачу, що не може пройти повз жодну безпритульну тваринку, не нагодувавши її, завжди має в сумці ласощі для чотирилапих. Наталя немов відчуває їх сум, біль. Бачить в їхніх очах надію та доброту… Наразі у неї 44 коти та 8 собак. Усі звичайні безпородні метиси, колись безпритульні, дехто хворі, ті, що пережили транспортні аварії. У кожного своє життя, своя історія, свій біль та щасливе завершення бідкань у новій великій родині. Наталя не любить та навіть ображається, коли її велику родину називають притулком для тварин. Це не так. Кожний її улюбленець  — доглянутий та ситий, має паспорт, вчасну вакцинацію та лікування. Вони —  родина, команда, одне ціле!

Тварини почали  масово приходити в життя Наталі ще  в Лисичанську (зі Стаханова вона приїхала з однією старенькою вівчаркою Даною). Тоді вона мешкала у своєму будинку, мала роботу, налагоджений побут та майбутнє. Врятовані безпритульні тварини приходили в її будинок один за одним, спочатку лікуватися, а потім залишалися назавжди в родині. Наталя сама утримувала та забезпечувала своїх улюбленців, нічого ні у кого ніколи не просила. Вона дарувала їм домівку, прихисток, турботу, а отримувала навзаєм любов, щирість, відданість. Наталя вважала себе дуже щасливою, коли приходила з роботи додому, а її зустрічали 104 люблячих ока й 208 ніжних лапок чекали на обійми. Іноді ловила себе на думці, що любить тварин більше, ніж декого з людей. Саме з ними вона могла бути сама собою, не чекаючи на зради, не побоюючись брехні та підлості.

Коли півтора роки тому в домівку Наталі прийшла війна і не було іншого виходу, окрім переїзду на підконтрольну територію України, основною цінністю для жінки було життя її родини. Вона дуже вдячна чоловікові, який підтримав її й знайшов спосіб врятувати їх усіх та перевезти в безпеку. Тікаючи від війни та небезпеки, вони залишили своє майно, а узяли усіх чотирилапих малюків, і вивезли ще покинутих сусідських. Наталя згадує цей день з сумом та жахом, коли вони їхали між областями на старій, побитій снарядами вантажівці. Вони – родина, 55 живих сердець! Вони залишилися без одягу, посуду, інших речей, для яких у вантажівці не знайшлося місця, але вони були живі, були разом! Вони врятувалися, і це було найголовніше, це було щастя!

Ще з дитинства серце Наталі боліло за безпритульних тварин, а в душі жила мрія про притулок – великий дім для чотирилапих, де кожен з них знайде турботу та любов. Але це була лише мрія... Обіймаючи посаду керівника комунального підприємства, на черговій нараді пані Наталя дізналася, що однією з проблем міста Краматорська є збільшення кількості безпритульних тварин на вулицях, через неконтрольоване розмноження та людську зраду. Її здивувало та водночас надихнуло на активність те, що цією проблемою був стурбований очільник міста. Вона  не пам’ятає вже, як народилася ідея, але було вирішено - на базі комунального підприємства, яке Наталя зараз очолює, відкрити ветеринарну клініку, де можна б було стерилізувати та лікувати безпритульних тварин. Так, мрія  здійснилася  –  клініка народилася!  

Секретар міської ради допоміг із приміщенням та передав для клініки стареньку будівлю  бібліотеки. А далі… спочатку  розпач… як починати і з чого…  Виявилося, що на підприємстві у Наталі  майже увесь колектив  прагне допомагати тваринам, і кожен пропонував свій внесок – фізичний та моральний - в «побудуванні» клініки для безпритульних тварин. А далі… після роботи вантажники робили ремонт, землекопи встановлювали огорожу та майстрували вольєри, теслярі ремонтували дах, водії налагоджували водні комунікації! Вже через місяць приміщення було готове до використання! Залишалося головне – знайти лікарів. А це було не просто, беручи до уваги територіальне розташування клініки (район, де відбуваються бойові дії), невеличку зарплату на комунальному підприємстві та сферу діяльності (безпритульні тварини).

І знайшлася таки команда не просто колег, а однодумців! Ще у Лисичанську Наталя товаришувала з родиною лікарів-ветеринарів. Це не просто досвідчені спеціалісти, фанати своєї справи, а і захисники тварин, які  лікували безпритульних, надавали допомогу кожній беззахисній маленькій душі, яка зустрічалася на їх шляху. Напевно, це спільне почуття любові до тварин та милосердя й було фундаментом їхньої дружби. Через війну лікарі теж були вимушені покинути домівку та власну клініку в Лисичанську і переїхати до Києва. Там лікарі працевлаштувалися і починали нове життя, поки Наталя їм не зателефонувала і не розповіла про майбутню клініку. Вона просила друзів допомогти з пошуком ветеринарів, але тоді вона не могла і мріяти, що такі спеціалісти погодяться кинути спокійне життя в столиці, престижну роботу та приїхати до неї, під ворожі обстріли… щоб працювати з безпритульними тваринами… На  диво та щастя Наталі, друзі зателефонували й повідомили, що їдуть до неї допомогти відкрити клініку та почати працювати. А пошук персоналу продовжувався…. Чисельні оголошення, звернення до центру зайнятості… співбесіди - нічого не давало результату. Ніхто не бажав працювати з тваринами, доглядати їх, прибирати за ними за невеличку зарплатню. Але шляхом титанічних зусиль команда була зібрана й почала спільну роботу. 7 березня 2023 року  клініка почала приймати перших клієнтів, якими стали «багатодітні родини» пухнастиків, чотирилапі безхатченки, тварини з передової. Багато малечі привозили військові - з опіками, переломами, травмами, іншими хворобами. Та завжди опікуни дбали про своїх підопічних «побратимів», і після лікування забирали їх до себе. У клініці лікують також домашніх тварин і надають ці послуги платно за затвердженими цінами. І ті кошти, що клініка заробляє, потім витрачаються на безпритульних.

Клініка працює вже 5 місяців. За цей час проведено понад 600 стерилізацій, здійснено  багато хірургічних операцій. Надано допомогу у лікуванні інфекційних хвороб. Клініка живе і розвивається, бо всі чітко знають, для кого працюють!

Незважаючи на  війну, жорстокі та безглузді потуги агресора, Наталя живе! Будує плани на майбутнє, мріє, любить, піклується, турбується, оберігає свою велику пухнасту родину. Головне — у неї багато щирих друзів та однодумців. Її улюблена робота — допомагати чотирилапим малим. Одним словом —  займається  справою свого життя за покликом серця!