Обласний конкурс "Жінка Донеччини": Ольга Сімінченко (номінація "Вчителька року")

Управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації представляє учасниць обласного конкурсу «Жінка Донеччини». Знайомтесь – Ольга Сімінченко (номінація "Вчителька року").

Ольга Миколаївна Сімінченко – вчитель української мови та літератури Комунального опорного закладу освіти «Сіверський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів» Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області. Закінчила з відзнакою Донбаський педагогічний університет. За розподілом працювала в Горлівській ЗОШ №16 Донецької області, а потім переїхала працювати до Сіверського опорного ЗЗСО І-ІІІ ступенів.

Українська мова завжди цікавила Ольгу, хоча вона і народилася в російськомовній родині. Перша її участь у конкурсі «Учитель року» була в номінації «Російська мова». А потім до Ольги прийшло розуміння того, що саме наш народ є носієм мови, певним генетичним кодом. І з часом все змінилося – з обов’язку переросло у традицію. Державний гімн, рука на серці, спілкування українською в повсякденному житті. З початком війни Ольга Миколаївна дуже гостро це відчуває і не розуміє, як можна зрадити власним принципам.

Учителька завжди розуміла, що, найперше, треба любити свій предмет та сприймати дитину як особистість. А якщо щось не виходить, - не звинувачувати в цьому учнів. Адже педагог - це людина доросла, вона за все відповідає. Якщо існують проблеми, то, виходить, він не врахував рівень групи або знань окремого учня. Їй завжди хочеться йти вперед, але іноді слід зробити зусилля над собою та зупинитися, оглянутися назад, щось доробити. Інакше іскорки в очах дитини не запалити.

Зі свого досвіду Ольга Миколаївна знає, що одноманітні традиційні уроки втомлюють учнів, не викликають інтересу до вивченого матеріалу. Щоб пробудити інтерес учнів до предмета, вона постійно шукає нові форми та методи навчання. До таких методів належать нестандартні уроки. Вона любить їх проводити, і діти із задоволенням допомагають. Окрім цього, пані Ольга розуміє, що учні завжди є сучасними, на відміну від своїх наставників. Тож треба бути з ними на одній хвилі.

З початком повномасштабної війни Ольга Миколаївна переїхала до Волинської області, навіть подавала резюме до відділу освіти, але місця роботи не змінила і тішиться тим, що її учні теж його не змінили. Працюють дистанційно. Важко, непросто. Сумують від відсутності прямого контакту, відірваності від навчального закладу – новенького, сучасного. Але інтуїція підказує Ользі, що скоро всі вони будуть вдома, на своєму місці. А поки вона чекає, чекає Перемоги, тиші й мирного неба над головою.