Шеф-редакторка платформи пам’яті Меморіал Анастасія Абрамець на брифінгу в Донецькій обласній державній адміністрації розповіла, чим саме займається ця платформа, які завдання перед собою ставить її команда, та відповіла на низку запитань журналістів.
Як виникла ідея створення платформи пам’яті Меморіал? Скільки історій жертв російсько-української війни вже зібрано? Як відбувається верифікація відомостей про загиблих на окупованій території? Відповідаючи на ці та інші питання, шеф-редакторка проєкту Анастасія Абрамець зазначила:
- Платформа пам’яті Меморіал належить Агенції медійного росту «Або» і розпочала свою роботу в березні 2022 року.
Ми починали з того, що з відкритих джерел або з особистих даних збирали перші відомості про загиблих військовослужбовців і цивільних громадян. Згодом це переросло в те, що у нас у травні 2022 року вже почала набиратися окрема команда. Ми розширили свою діяльність і почали збирати дані про загиблих, уже безпосередньо спілкуючись з їхніми рідними, а також збираючи такі Google-форми, де рідні можуть розповідати дані про загиблих, залишати свої контакти і, в разі потреби та згоди рідних, наші фахівці додатково з ними спілкуються.
Станом на зараз ми опублікували вже 4 тисячі таких історій про загиблих людей. Це – і цивільні, і військові разом. Це – основна частина нашої роботи. Оскільки це – фіксація даних про загиблих. Але нас відрізняє від правозахисників чи класичних документалістів те, що ми розповідаємо не лише ім’я, прізвище, обставини загибелі людини. Не лише збираємо дані про воєнні злочини російських окупантів, але й збираємо інформацію про конкретних осіб. Бо наша мета – уникнути цифр і статистики і пам’ятати, що за цифрами стоять люди, у яких була своя історія, свої мрії, які вже не здійсняться. І дуже важливо – рідні, які залишаються зараз жити, з цим болем втрати, і таких людей в Україні зараз мільйони, і напевно кожен з нас когось та й втратив. Хтось втратив найближчих, хтось втратив друзів, знайомих. Тож наша мета – говорити не лише про загиблих, але й про рідних, про близьких, які втратили, і підтримувати одне одного.
Друга частина нашої роботи – власне більш медійна. Ми маємо говорити про жертв війни, аби не забувати. Тому всі наші короткі історії ми публікуємо в себе, а також публікуємо їх у соціальних мережах великих українських ЗМІ, на ресурсах обласних військових адміністрацій. І щодня о дев’ятій ранку ми разом з багатьма пабліками вшановуємо пам’ять окремих людей, які загинули внаслідок повномасштабної російської агресії. Крім того, наші журналісти готують тексти великих форматів, які ми публікуємо здебільшого в українських та іноземних ЗМІ. Але також маємо співпрацю з регіональними і нішевими медіа, аби тема загиблих не забувалася, аби ми постійно про це говорили. Це – або тексти пам’яті, або репортажі з місця події. І ми також говоримо про проблеми юридичного чи психологічного характеру. Зокрема про проблеми безвісти зниклих, проблеми оформлення даних про загиблих, наприклад, на окупованих територіях. Тоді ми збираємо, здебільшого анонімно, скарги людей, які з цим стикаються. Говоримо з юристом, з яким ці питання можна вирішити, звертаємося до державних органів за роз’ясненнями, як саме проблема вирішується. Це тексти більш інформативного, практичного характеру, і таких текстів ми підготували вже понад 200, і ми будемо продовжувати цю роботу. Ми їх не публікуємо лише в себе, тому що нам важливі перегляди, нам важливо донести історію до якомога більшої кількості людей.
Третя частина нашої роботи – це зйомка і дистрибуція документальних фільмів про загиблих. Таких фільмів ми відзняли 18, і 10 із них вже презентували. Ми показуємо їх спочатку оф-лайн, запрошуючи рідних загиблих, воїнів-захисників, журналістів і взагалі всіх охочих. Зазвичай ми показуємо ці фільми в тих містах, де власне наші герої жили. Але наприклад фільм про загиблих матерів Маріуполя ми показували одразу в чотирьох містах паралельно. Показ відбувався до Дня матері, тому що ті історії передавались через роль жінки-матері. Розповіді були про трьох жінок, але насправді таких жінок тисячі. І крізь розповіді тих жінок ми передавали весь біль, що переживають зараз дуже багато жінок в Україні. Ці фільми ми також заливаємо на свій You Tube і на You Tube канали партнерів. Надаємо безкоштовно платформи Мегого та інші, аби якомога більше людей побачили ці фільми і, попри важкі теми, їх дивляться багато людей. Результати цих показів насправді дивують! І хоча теми дуже болючі, важкі, - але ми розуміємо, що людям це потрібно. В першу чергу - потрібно рідним, які втратили своїх близьких.
І четвертий напрямок нашої роботи є новим. Ми спільно з нашими партнерами проводимо самостійну організацію різних онлайн заходів, присвячених загиблим унаслідок повномасштабного російського вторгнення. Це можуть бути виставки чи підготовка до якихось акцій, в тому числі за кордоном. У таких випадках ми готуємо матеріали, а вже українська діаспора, представники різних організацій показують їх іноземцям.