День Української Державності відзначається в Україні 28 липня у День хрещення Київської Русі - України. З ініціативою започаткування нового державного свята звернулися до нації та Верховної Ради колишні президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко ще 16 лютого 2018 року. А за понад чотири роки парламент ухвалив законопроєкт "Про відзначення Дня Української Державності", внесений чинним президентом України Володимиром Зеленським.
День Української Державності - це дата, яка стоїть на захисті історичної справедливості та нівелює наративи росії - країни-агресорки, яка сотні років намагалася знищити українську історію, нашу ідентичність, а відтак, незалежність України. Хрещення Київської Русі, проголошення УНР, мітинги у столиці за вихід зі складу СРСР у 1990 році, підняття синьо-жовтого прапору того ж року над Київрадою у столиці... Ці та інші знакові події, які відбувалися впродовж багатьох сторіч, формували українську державність. Нині це свято Україна відзначає в умовах повномашстабного вторгнення росії.
Донецька обласна державна адміністрація розпочинає цикл історичних матеріалів про події, які протягом століть відбувалися на наших теренах і зміцнювали фундамент незалежної української держави.
Український Бахмут нині майже стертий з лиця землі. Російські окупанти протягом понад двохсот днів намагались взяти місто під свій контроль. Ворог не шкодував боєприпасів, озброєнь та живої сили задля того, щоб захопити Фортецю Бахмут. Та втримати її під тиском українських сил не змогли. Зараз росіяни у напівоточенні, створені передумови для звільнення міста. Усі ми віримо, що над Бахмутом знов здійметься синьо-жовтий прапор, який замайорів тут вперше у 1917 році.
Назва цього повітового міста походить від назви річки Бахмутки, що з тюркської означає породу степових коней - бахмати. Таку версію висловлюють історики та краєзнавці. Щоправда, існує ще одна версія походження назви міста - Махмуд або Махмет - від татарського або турецького імені. Та й дата народження міста також є спірною серед знавців. Вперше "сторожка Бахмутська" згадується 1571 року. Мовляв, йдеться про сторожовий пункт московського царства. Та українські історики піддають цю версію критиці, оскільки місцину, де нині розташоване місто, заснували козаки Ізюмського слобідського полку наприкінці XVII ст. А не прикордонники Івана Грозного, яких тут і бути не могло.
Бахмут стрімко розвивався під час промислового солевидобування та солеваріння. Проте за кілька сторіч не витримав конкуренції з дешевою кримською сіллю.
Згодом неподілк повітового міста знайшли кам'яне вугілля, яке дало новий поштовх розвитку. Почали відкриватись тогочасні бізнес-центри, кінотеатри, установи. Працювали три гімназії; реальне, ремісниче та духовне училища. У Бахмуті вирувало культурно-просвітницьке життя, тоді як Юзівка (теперішній Донецьк) на той час було провінційним шахтарським та металургійним містечком.
За часів російського царату у Бахмуті відбувалося зросійщення краю, українська мова та культура стали поза законом. Попри це, у 1898 році видали збірку рідною мовою авторства Миколи Чернявського, якого у Бахмуті вважають організатором українського руху.
Його представники ініціювали відкриття філії товариства "Просвіти", самоорганізовувалися в мистецькі гуртки та самодіяльні драматичні театри. Центром українського Бахмута став літній будинок Чепурковської (до повномасштабної війни 2022 року поблизу нього був місцевий парк культури та відпочинку). Формувалося і українське військо. Так, у квітні 1917 року на загальних зборах громади підняли питання про відновлення Бахмутського козачого полку, який існував ще за часів Гетьманщини. Бо нащадки славних воїнів пам'ятали про своє коріння, мову і чинне місце в історії краю. Окрім того. створювалися українські партії, які сильно тіснили більшовицькі організації.
7 листопада 1917 року, коли Центральна Рада своїм Третім Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, над Бахмутською повітовою земською управою (нині — будинок коледжу транспортної інфраструктури) вперше на Донеччині був піднятий синьо-жовтий прапор. Таким чином повітове місто визнало УНР. Це був стяг органу національного самоврядування українців в Бахмутському повіті - Української повітової ради. Її голова, Роман Ілляшенко, передав новоорганізованому куреню під орудою осавула Дубовика синьо-жовте знамено, яке і встановили на щоглі земської управи. Цю подію відтворив на полотні місцевий художник Сергій Садчиков за рік до великої війни в Україні.
Про підняття першого українського прапора на Донеччині розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький, є репортажі тодішніх місцевих газет, які зберігаються у фондах музею. Будівля тодішньої земської управи, на якій було піднято український прапор, пережила Другу світову війну, але не встояла під навалою рашистської армії.
Після визнання Бахмутським повітом УНР на теренах сучасної Донеччини відбулося національно-політичне та культурне відродження. Патріотичний рух торкнувся усіх сфер життя повіту - діяли селянські спілки та проукраїнські партії, які одностайно підтримували Центральну Раду в Києві, українська мова повернулася в місцеві школи, увійшла у військо.
У фондах Бахмутського музею зберігалися цінні документи та першодруки. Матеріали і автентичні експонати вдалося евакуювати до того, як російські окупанти увійшли в місто. Серед унікальних матеріалів - перший і єдиний номер журналу «Вільні думки». На його сторінках був надрукований вірш "Чи вже не пора?". Його автор - Володимир Сосюра, який тоді був учнем Кам’янського сільськогосподарського училища.
Наприкінці 1917 року проукраїнські сили втратили свої лідируючі позиції, розпочали свою політичну боротьбу з білогвардійцями та більшовиками, які на той час мали перевагу в повіті. Так тривало до весни 1918 року, до того часу, коли війська УНР спільно зі своїми союзниками - австрійцями та німцями - звільнили Донбас від більшовиків. І у місті знов здійнявся синьо-жовтий прапор. Тоді не вдалося зберегти владу як в Україні, так і на території сучасної Донеччини. Хоча по селах ще тривав повстанський рух та продовжувалися визвольні змагання, очолювані отаманами, уродженцями повіту. Такою була відповідь на більшовицький терор.
Бахмутщина - батьківщина українських політиків, урядовців та вояків часів УНР. Брати Микита та Микола Шаповали народилися у Сріблянці (нині Сіверська громада), Олександр Мицюк - із села Новоолександрівка. Це перші прізвища, які назвуть сучасні мешканці міста, які разом з іншими своїми земляками переконані у тому, що завдяки українському війську позбудуться російських окупантів на своїй вільній, козацькій землі. І у місті, на головній площі, знов майорітиме український державний прапор.