Сьогодні виповнилося 130 років від дня народження Василя Степановича Василька (1893–1972), українського театрального актора та режисера, педагога, театрознавця.
Видатний актор, режисер Василь Степанович Василько (справжнє прізвище – Міляєв) народився в селі Бурти, тепер Шполянського району Черкаської області в родині Степана Платоновича Міляєва, який був головним бухгалтером в маєтку поміщика Ханенка і Марії Павлівни Рудкевич (усього в родині було п'ятеро дітей).
Після закінчення гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Ще студентом (1913) працював у театрі М.Садовського, незабаром – у Товаристві українських акторів за участю Марії Заньковецької та Панаса Саксаганського під орудою Івана Мар’яненка, де набув творчої майстерності. Працював у київському «Молодому театрі» (1916–1919), очолюваному Лесем Курбасом. З Курбасом Василько як митець розкрився в усій своїй повноті. Однак у Курбасі не розчинився. Василькові судилося поєднати класичні традиції корифеїв з Курбасовими новаторськими пошуками. Вражає акторський здобуток Василька. Буффонадний Коттвальд у «Горі брехунові» Франца Грільпарцера, трагічний Банко в шекспірівському «Макбеті», епічний Кобзар у «Гайдамаках», гротескний Георг V у «Джиммі Хіггінсі» Ептона Синклера…
У 1920–1922 роках Василько працює у Першому державному драмтеатрі УРР ім. Т. Шевченка «Кийдрамте». У 1922–1926 роках він – актор, педагог мистецького об’єднання «Березіль» де формувався як режисер у виставах, натхненних Курбасовим генієм. У 1926 році Василько звільняється і йде своїм шляхом, очолюючи театри Харкова, Одеси, Донецька, Чернівців. Але Курбасів дух вічного неспокою, тяжіння до мистецької гармонії залишився в його душі назавжди.
Його режисерським дипломом стала комедія «За двома зайцями» Михайла Старицького, насичена сучасними алюзіями та ексцентрикою вистава. Уславився він «Заходом» Ісаака Бабеля, пройшовши «на ура» у вимогливих одеситів, вигравши в очах громадськості змагання з російським театром, який водночас з українським випускав прем’єру за цим твором. Василько увійшов до історії «Землею» за Ольгою Кобилянською, виставою, хрестоматійною в історії українського театру.
Василь Степанович – один із засновників театрального музею (1923), нині це Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України. У 1920–1930 роках викладав на драматичних факультетах Київського й Харківського музично-драматичних інститутів.
Василько В.С. був одним із найсумлінніших театральних літописців. Його монографії про театр Миколи Садовського, Любові Ліницької, Федора Левицького, спогади про вчителів та колег, де образність оповіді очевидця поєднана з аналітичною точністю дослідника, не мають ціни для істориків.
Василь Степанович Василько – народний артист Української РСР (1940), народний артист Союзу РСР (1944), його ім’я присвоєне Одеському українському драматичному театру.
Помер В.Василько 18 березня 1972 року у м. Одеса.
За інформацією управління культури і туризму облдержадміністрації