Тридцять року тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада тоді ще Української РСР ухвалила державно-правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України. Цим актом українці знову заявили про своє прагнення до державної незалежності.
У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканою. Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
За прийняття Декларації про державний суверенітет України проголосувало 355 депутатів, це абсолютна більшість депутатського складу тодішньої Верховної Ради.
Декларація про державний суверенітет України проголошувала економічну самостійність України, самостійність у вирішенні питань науки, освіти та право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, миролюбну зовнішню політику і дотримання трьох неядерних принципів.
Проте Декларація про державний суверенітет 1990 року не одержала статусу конституційного акту. Верховна Рада УРСР не мала повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, адже тільки український народ, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду провести республіканський референдум.
Декларація про державний суверенітет започаткувала процес новітнього державотворення в Україні та стала основою для «Акта проголошення незалежності України», ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року.