Донеччина — це значно більше, ніж промисловий центр чи безкрайній теплий степ. Це земля з глибоким культурним корінням, яка подарувала Україні та світові людей із неймовірною силою духу, тонким світовідчуттям та безкомпромісною любов’ю до рідного слова. Ці люди змінювали та змінюють хід історії, збагачують світову культуру і сьогодні є символами незламності українського духу. Сьогодні ми знайомимо читачів з однією з таких особистостей.
4 листопада 2026 року виповнюється 125 років від дня народження Дмитра Лазаровича Демерджі - українського поета, прозаїка, перекладача, члена Спілки письменників України.
Дмитро Лазарович народився 4 листопада 1901 року в приазовському селі Урзуф у простій селянській родині Лазаря Ставровича та Єлизавети Іорданівни Демерджі, в сім’ї, де панувала повага до знань, читання, книги. Батька поета рано не стало і мати одна виховувала сімох дітей, тож Дмитро з дитинства пізнав тяжку працю, наймитував.
Після закінчення сільської школи в 15 років вступив до чотирирічної Преславської учительської семінарії (зараз с. Преслав на території Приморської громади Запорізької області), потім навчався у Бердянському педагогічному технікумі, згодом – на історичному факультеті Інституту народної освіти у м. Дніпро (ДНУ). Під час навчання в інституті поет паралельно навчався у Дніпропетровській консерваторії по класу вокалу. В нього був красивий баритональний тенор, відтак працював на сценах оперного, а також музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка м. Дніпро. Дмитро Демерджі брав участь у виставах «Наталка Полтавка», «У неділю рано зілля копала». Доля подарувала йому можливість працювати поруч із геніальною українською актрисою Наталею Ужвій, яка в ті часи також виступала на театральних сценах.
У ці ж роки Дмитро Лазарович був старостою історичного гуртка, яким керував видатний український історик, дослідник історії Запорозького козацтва, Дмитро Яворницький. Поет став одним із улюблених учнів видатного вченого, і по закінченні інституту у 1929 році той допоміг Демерджі вступити до аспірантури ленінградського університету за фахом «археологія». Провчившись в аспірантурі два роки, Дмитро Лазарович повернувся до Дніпра. Втім, замість викладацької або наукової діяльності, Дмитро Демерджі обрав журналістику.
Він працював у редакціях дніпровських газет, у журналі «Штурм», кореспондентом РАТАУ-ТАРС по Дніпропетровській та Івано-Франківській областях.
Під час Другої світової війни Дмитро Лазарович воював на Кавказькому фронті. У 1944 році повернувся до Дніпра на редакційно-видавничу роботу. Довгий час обіймав керівну посаду в обласному книжковому видавництві, яке згодом було перетворене на зональне республіканське книжкове видавництво «Промінь» (згодом – «Січ»).
Літературною творчістю Дмитро Демерджі займався з юності. У 1933 році вийшла його перша збірка поезій «Радість». Поет також став одним із організаторів і багаторічним керівником найстарішої в Україні заводської літературної групи «Плавка». У 1935 році його вірші увійшли до збірника «Плавка». А у 1958 році світ побачила поетична збірка «Море моє», яка отримала численні схвальні відгуки, привабивши читача тонким ліризмом та глибиною поетичних образів.
У 1962 році поета було прийнято до Спілки письменників. На той час він мав уже декілька видань, серед них – поетичні збірки, нариси, дитячі книжки, публікації у збірках. Дмитро Демерджі писав переважно українською мовою, мовою своєї Батьківщини, де він народився і жив, писав вірші, тексти пісень (музику для яких писали і відомі композитори), перекладав із грецької та російської. Головним мотивом його поетичної творчості було море, а природа Приазов’я була джерелом його натхнення.
У творчому доробку Дмитра Лазаровича низка книг: «Радість» (1933), «Море моє: Поезії» (1958), «Так підказало серце: Нарис» (1958), «Сонце на крилах чайки: Поезії» (1967), «Грай море, добре море: Поезії» (1985); віршовані казки «Друзі: Веселі пригоди трьох звірят» (1961), спогади «Про себе і своїх друзів» (1960). У 1961 році в Україні вийшла дитяча, яскраво ілюстрована казка Демерджі «Друзі». Тоді таких книг не було, тож вона викликала справжній фурор у видавничій справі.
Окремою віхою творчості поета стало збереження творчості грецьких поетів Приазов’я. Так, у 1979 році побачила світ антологія поезій «Від берегів Азова», упорядником якої був Демерджі. У його перекладах українською мовою до антології увійшли вірші Г. Костоправа, А. Шапурми, Л. Кір’якова, А. Дімітріу, В. Галли, Д. Теленчі, С. Коссе, П. Сараваса, Д. Папуша, В. Бахтарова, Г. Данченка (Меотіса). Перекладацька діяльність письменника відіграла важливу роль у популяризації літератури греків Приазов’я.
Помер поет 22 грудня 1991 року.