З 2 по 4 липня Комітет адвокації та молодіжної політики Молодіжної ради при Донецькій обласній державній адміністрації провів комплексну серію опитувань у форматі фокус-групових дискусій. Ця ініціатива охопила 31 локальну молодіжну раду (консультативно-дорадчі органи) нашого регіону.
Метою Комітету було не просто зафіксувати поточний стан, а оцифрувати реальні виклики релокації, визначити теми необхідних освітніх заходів та сформувати дієвий адвокаційний пакет для підтримки молодіжного активу Донеччини.
Під час фокус-груп учасники оцінили ефективність роботи своїх рад за останній рік. Попри надскладні умови евакуації та розпорошеність команд, середній показник склав 5.7 із 10, що свідчить про високу життєстійкість молодіжного сектору.
Ключові виклики, які зафіксувало опитування:
1. У чинному законодавстві відсутній статус «релокованої молодіжної ради». Типове положення регламентує роботу рад при органах місцевого самоврядування, що створює колізії під час взаємодії з Військовими адміністраціями (ВА/МВА) в евакуації.
2. Основний кістяк рад в евакуації – це підлітки (14–17 років) та студенти (18–22 роки). Категорія 25–35 років часто випадає з активу через необхідність першочергового облаштування побуту та працевлаштування. Спроби створювати універсальні програми не працюють, адже потреби підлітка та дорослої людини з родиною кардинально різняться.
3. Перебуваючи у невеликих громадах, що прийняли переселенців, молодь гостро відчуває потребу в сучасних локаціях для самореалізації. Ідеться про брак облаштованих молодіжних просторів, коворкінгів та зон відпочинку, які б допомагали швидше адаптуватися на новому місці.
Опитування підсвітило глибокий пласт психологічних труднощів, з якими сьогодні стикається релокована молодь і які безпосередньо впливають на її громадську активність:
1. Робота в умовах постійної невизначеності, пережитий досвід евакуації та намагання «втримати» діяльність ради на відстані призводять до виснаження лідерів.
2. Молоді люди часто мають внутрішні побоювання щодо стереотипного або упередженого ставлення до себе як до ВПО у нових регіонах. Це створює невидимий бар'єр, заважає виходити на контакт із місцевими однолітками та гальмує інтеграцію.
3. Робота в релокації потребує подвійних зусиль – потрібно одночасно зберігати зв'язок із рідною громадою та шукати своє місце в приймаючій.
Зважаючи на результати фокус-груп, Комітет адвокації та молодіжної політики наголошує на важливості фокусування майбутніх освітніх програм на таких напрямах:
1. Тренінги з профілактики вигорання, подолання страхів соціалізації та побудови впевненості у нових середовищах.
2. Практика інструментів безконфліктної комунікації, адвокація створення спільних інклюзивних просторів разом із приймаючими громадами (перехід від позиції «нам не дали» до партнерського «давайте створимо разом»).
3. Навички залучення міжнародних донорів в умовах, коли фінансування з рідних місцевих бюджетів обмежене або тимчасово неможливе через війну.
4. Масштабування кращих цифрових практик для координації команд на відстані або розробка власного застосунку, який об’єднає всі запити молоді регіону.