1 квітня 2022 року в Маріуполі від удару російської авіабомби загинув 29-річний старший сержант Ігор Шастун, позивний Маяк.
Ігор народився та виріс у Маріуполі. Був спокійним і розсудливим. У 10 років на нього звернув увагу тренер із баскетболу.
«Ми перевели сина в школу №28, у спортивний клас для хлопчиків-баскетболістів, де він і закінчив 9 класів. По своїй натурі Ігор дуже повільний, але коли виходив на майданчик, то це був найазартніший гравець, лава запасних для нього була карою. У 14 років він дуже травмував коліно. Через це не зміг стати професійним спортсменом, але грав у баскетбол до кінця життя», – розповіла мама захисника Неля Шастун.
Ігор закінчив Маріупольський електромеханічний технікум за спеціальністю «Комерційна діяльність». У 2011 році вирішив вступити до Школи міліції, але для цього потрібно було пройти строкову службу. Тому хлопець пішов до військкомату.
«Для мене це був шок, адже в нього була травма. Коли син прийшов додому, я влаштувала йому «взбучку», на що він відповів: «Мамо, я доросла людина і маю право робити зі своїм життям те, що вважаю за потрібне! Якщо ти комусь скажеш про мою травму, я не буду з тобою спілкуватися». У той момент я зрозуміла: моя дитина виросла, і я не маю права йому заперечувати, а тільки допомагати».
У жовтні 2011 року Ігор розпочав службу в Президентському полку. За рік повернувся в Маріуполь. Працював обрубувачем гарячого металу у фасонно-сталеливарному цеху комбінату ім. Ілліча. У 2015 році, коли на підприємстві проходила мобілізація, пішов служити у 23-й загін морської охорони. Був командиром прикордонного катера.
На початку 2021 року перевівся до «Азову». Бо там придбали катер і шукали командира. У підрозділі Ігор посилено тренувався, кожні 2 тижні проходив навчання на полігоні. Говорив: «Ми там навчаємось захищати і виживати!».
«Ігор був дуже гарним старшим братом, і молодший брат завжди мав чудовий приклад. У лютому 2022 року менший також вступив до лав полку, бо там служив Ігор. І хоча до цього він 3 роки був у ЗСУ, сказав, що воювати буде тільки поруч із людиною, якій довіряє повністю, а це його рідний старший брат», – сказала Неля.
З початком повномасштабного вторгнення Ігор боронив Маріуполь. Був водієм відділення вогневої підтримки взводу розвідки спеціального призначення 2-го батальйону оперативного призначення ОЗСП «Азов». Напередодні він написав своєму тренеру: «Ми готові до будь-якого розвитку подій. Чекаємо тільки команду. Це наша реальність. І якщо ми будемо думати по-іншому, то нема чого нам тут робити. Ми живемо у прекрасний час, який би він не був страшний, але це – історія, яку довго пам’ятатиме увесь світ».
«Дуже часто я згадую нашу розмову про те, що мені треба буде робити, коли він загине. На той час та розмова мене тільки розізлила, а після 1 квітня 2022 року я весь час її згадую, чи все я зробила так, як він мені сказав?» – додала Неля.
Ігор захоплювався полюванням, любив проводити час за кермом. Обожнював свого маленького сина і був для нього найкращим батьком.
Захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).
Ігоря поховали на Центральному кладовищі в селі Білогородка Київської області.
У воїна залишилися син, мати і молодший брат.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв вшановують пам’ять загиблих захисників з Донеччини.