Життя Богдана Ковальова забрала російська армія 25 квітня 2024 року. Тоді ворог обстріляв селище Удачне. Загинуло троє людей.
Богданові було 26. Закінчив Харківський державний університет залізничного транспорту. Працював у Бахмутській дистанції сигналізації та зв’язку. Був електромеханіком дільниці І групи. Далі його призначили старшим електромеханіком дільниці групи СЦБ (Сигналізація, централізація і блокування) Дорожньої лабораторії автоматики, телемеханіки і зв’язку.
Після початку повномасштабної війни тимчасово перевели до Криворізької дистанції сигналізації та зв’язку. А також залучали до роботи у структурних підрозділах Покровська і Слов’янська.
«Богдан був спокійним, врівноваженим. Сумлінно ставився до завдань. Тактовний, цілеспрямований, упевнений. Був дуже комунікабельним, 24/7 на зв’язку з колегами», – сказав в.о. начальника дистанції Олександр Кротов.
Богдан мав активну життєву позицію. Займався спортом. Брав участь у заходах, організованих Донецькою залізницею. Зокрема змагався у гирьовому спорті. Займався музикою.
«Мій синочок був творчим, талановитим, життєрадісним. Закінчив музичну школу за класом баяна, самостійно освоїв гру на електрогітарі. Був учасником музичного гурту «Реставратор», писав музику і вірші. Був вірним і відданим чоловіком, гордістю батьків, чудовим другом та колегою», – пригадала мама Богдана.
У Богдана Ковальова залишилися дружина, батьки і молодша сестра.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал: вбиті росією згадують убитих росіянами жителів Донеччини.