73-річна Галина Губа загинула 30 грудня 2022-го в селі Діброва Краматорського району. Російські окупанти вдарили снарядом у її будинок.
Галина народилася в Діброві. Закінчила торгове училище. Працювала продавчинею в Лимані. Потім – бригадиркою на фермі. Уміла шити, в'язати. Смачно готувала, пекла пиріжки, паски. А ще мала гарний голос. Її чоловік грав на гармошці, а вона співала.
Галина багато працювала на городі, біля худоби.
Повномасштабна війна застала жінку в рідному селі. Вона жила поряд із сім’єю сина і домом доньки Тетяни, яка працювала завідувачкою будинку культури.
Коли російська армія підступала до Діброви, донька зі своїм чоловіком і сином виїхали.
«Син закінчував із золотою медаллю школу, збирався вступати до Києво-Могилянської академії. Мама сказала, щоб ми виїжджали. Вона ж залишилася в окупації з сином і невісткою. Говорила, що господарство не покине, а тим паче, тільки отелилася корова», – розповіла Тетяна.
Після звільнення села у жовтні 2022 року місцева влада закликала працівників державного сектору повертатися. Донька Галини приїхала і почала займатися розподіленням гуманітарної допомоги. Громадські приміщення були розбиті – допомогу приймала і роздавала в себе вдома.
22 грудня 2022-го, згадує Тетяна, українські військові попередили, що найближчим часом окупанти можуть завдати удару по будинках її родини.
«Імовірно, помітили постійний рух машин і людей. Нас попросили кілька днів не ночувати вдома. Ми зібралися і пішли до родичів», – згадала Тетяна.
Минуло кілька днів й Галина сказала, що досить – вона ночуватиме вдома. Того ж дня приїхав із навчання онук.
«Ввечері син зморений швидко заснув, а я просто лежала. Раптом почула – пішли «касети». Вийшла на вулицю. Все тихо, село спало… Я навіть не почула звуку прильоту. Прийшла до тями під деревами. Подивилася на свою хату і побачила, що гойдаються штори – вікна повилітали. Від сусіднього дому гукала невістка. Наприкінці городу лежав поранений брат… На місці маминого дому була лише воронка. А під ранок відкопали тіло під ковдрою – так, як вона і заснула…
Мама мала ще багато сил і могла б жити й жити… Бувало, копаємо картоплю, всі заморилися, а в неї ще купа енергії, каже: «Діти, діти, скільки мені років, а скільки вам», – розповіла Тетяна.
У Галини залишилися син, донька та двоє внуків.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал: вбиті росією згадують убитих росіянами жителів Донеччини.