портал в режимі тестування та наповнення
0-800-507-506
Гаряча лінія
  • A-
    A+
Пошук
Шукати на порталі
або
серед нормативних актів

Українська Гельсинська група

Опубліковано 09 листопада 2019 року, 05:03 , Департамент інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністрації

9 листопада 1976 року у помешканні журналіста та правозахисника  О. Ґінзбурґа  відбулась прес-конференція М. Руденка, під час якої він оголосив про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Так постала Українська Гельсінська Група – перша в Україні легальна правозахисна організація. Окрім нього відповідну Декларацію та Меморандум Української Гельсинської Групи № 1 підписали ще дев’ять осіб:  юрист Л. Лук’яненко, учитель О. Тихий, генерал радянської армії П. Григоренко, хімік О. Мешко, письменник-фантаст О. Бердник, мікробіолог Н. Строката, інженер М. Маринович, юрист І. Кандиба та історик М. Матусевич.

Декларацією Групи було проголошено створення правозахисної організації та оприлюднено її мету і завдання, головне серед яких – ознайомлення урядів країн-учасниць Гельсінської Наради та світової громадськості з фактами порушення прав людини в Україні та прав українців, які мешкають в інших республіках Радянського Союзу. У програмному Меморандумі № 1 викривалися злочини комуністичного режиму: геноцид та етноцид, розкуркулення, Голодомор 1932–1933 років, політичні репресії  1930-х років, ліквідація УПА, винищення мирного населення, тотальна русифікація, переслідування шістдесятників. Відзначалася конституційна правомірність виходу України зі складу СРСР.

Починаючи з квітня 1989 року на території Донецької області почала працювати філія Української Гельсинської Групи. Її головою було обрано інженера з Краматорська Г. Гребенюка, заступником був лікар з Іловайська     Д. Романюк. Донецька філія УГС фактично проіснувала до осені 1991 року. Діяльність організації включала просвітницьку та політичну складову, зокрема за редакцією учителя Я. Гомзи почав виходити самвидавний орган Донецької філії УГС – художньо-публіцистичний журнал-альманах «Каяла».

Загалом до Української Гельсинської Групи увійшли  49 осіб, за роки свого існування Група оприлюднила 30 меморандумів, декларацій, маніфестів, звернень та інформаційних бюлетенів. П’ятеро членів групи (Ю. Литвин,   В. Марченко, М. Мельник, В. Стус, О. Тихий) віддали свої життя у боротьбі з радянською тоталітарною системою, відстоюючи демократичні цінності та право свого народу на самовизначення. Сукупно всі члени УГС провели     550 років у радянських таборах, колоніях, в’язницях та на примусовому лікуванні у  психіатричних лікарнях – такою була ціна за відстоювання прав людини та перемоги над комуністичним тоталітарним режимом.

Слід зазначити, що серед п’яти Гельсінських Груп, які постали на території колишнього СРСР (Московська, Українська, Вірменська, Литовська і Грузинська), Українська стала унікальною.

По-перше, вона проіснувала набагато більше від інших – 12 років. По-друге, після арештів перших членів Групи, основоположників, вона майже до кінця поповнювалися усе новими і новими членами, тими які перебували на волі і навіть тими, які перебували в ув’язненні. Перспектива негайного ув’язнення нових членів не лякала. Від перших 10 членів-основоположників у 1976 році, Українська група до 1987 року збільшилася до 50 членів.

Вже 17 листопада 1976 року у Вашингтоні було створено Комітет Гельсінських Гарантій для України (Helsinki Guarantee for Ukraine Committee). Основною метою створення Комітету було представлення Української  Гельсінської Групи на Заході. Він перекладав всі документи на англійську мову, розсилав їх політикам і членам міжнародних правозахисних груп, влаштовував прес-конференції, представляв Групу на різних конференціях, видавав англійською мовою інформаційний бюлетень тощо.

Українська Гельсінська Група в добу краху світової колоніальної системи нагадала про існування поневоленої України і порушила питання про визнання її світовим співтовариством. Вона об’єднала людей різного світогляду й національностей навколо розуміння, що за колоніального становища не може бути й мови про дотримання прав людини, бо лише державна незалежність є гарантом збереження демократичних свобод та побудови сильного громадянського суспільства.