З метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства, Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 431/2007 було встановлено День пам’яті жертв політичних репресій, який відзначається щорічно у третю неділю травня.
Політичні репресії в Україні розпочалися з першої спроби встановлення радянської влади – на початку 1918 року й продовжувались до розпаду срср.
Терор 1937-1938 років носив цілеспрямований, організований характер та уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, військовиків, політиків, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше вдарив по селянству.
Великий терор розпочався з оперативного наказу НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
19 травня 1938 року у київських в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Це була найкривавіша ніч за часів терору в 30-х роках минулого сторіччя.
Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування. Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні стали також поляки, німці, євреї, представники інших національностей. У рамках Великого терору НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це так звані «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
Великий терор згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності.
Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, траншеї засипалися вапном, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений. Також було фізично ліквідовано безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.
За даними на основі архівних матеріалів Служби безпеки України, у період з 1927 до 1990 років в Україні було заарештовано понад мільйон осіб (з них понад 50% – українці), 545 тисяч з них засуджені, щонайменше 140 тисяч - розстріляно. Крім того, від кінця 1920-х і до початку 1950-х років з України виселені 2 млн 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх сімей.
Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х - початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.
У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991-2001 років було реабілітовано 248 810 громадян, відмовлено в реабілітації - 117 243 особам.
На шляху вступу до Європейського Союзу Україна взяла на себе обов’язок впроваджувати та захищати європейські цінності, однак визнання невинності жертв, репресованих комуністичним режимом відтерміновувалося. Демократичні країни Центрально-Східної Європи визнали невинуватість цих людей ще на початку 1990-х років.
У 1996 році необхідність реабілітації осіб, що були незаконно знищені або засуджені комуністичною тоталітарною системою, була зафіксована в резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» № 1096. Резолюція базувалася на доповіді про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем.
У 2015 році було прийнято Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», яким засуджуються комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні, визначаються правові основи заборони пропаганди їх символіки та встановлюється порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму.
У 2018 році Верховна Рада проголосувала за Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
Тисячі борців за свободу, яких було вбито, депортовано, засуджено за політичними статтями та піддано іншим видам репресій, отримали шанс на відновлення історичної справедливості, захист честі й гідності, відновлення прав і свобод.
Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію.
1. Особи, які зі зброєю в руках боролися проти режиму:
Учасники державотворчого процесу та визвольного руху 1917 – 1921 років
Учасники селянських повстань 20-х років
Учасники селянських повстань напередодні Голодомору 1932 – 1933 років
Члени Організації Українських Націоналістів
Вояки Української Повстанської Армії.
2. Особи, які були обвинувачені рішенням позасудового органу (так званні досудові органи «двійки», «трійки» та особливі наради). Багатьох українців з цієї категорії вже реабілітували, проте залишається значна кількість осіб, які мають відновити своє чесне ім’я. Здебільшого це українці, постраждалі під час «Великого терору».
3. Окремо законом визнаються потерпілі від репресій комуністичного тоталітарного режиму - родичі та близькі репресованих:
Чоловік/дружина репресованої особи
Діти (також усиновлені) репресованої особи
Інші особи, які перебували на утриманні репресованої особи.
До цієї категорії входять родичі «ворогів народу», які жили у спецпоселеннях. Зокрема, це діти та дружини «ворогів народу» СРСР .
18 липня 2019 року в Києві відбулося перше відкрите засідання Національної комісії з реабілітації, яка надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів в Україні. На перше засідання було винесено 51 справу.
У 2022 році, не зважаючи на повномасштабну агресію рф, Українським інститутом національної пам’яті було опрацьовано 574 обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання (відмови у визнанні) особи реабілітованою або потерпілою від репресій.
На 3 засіданнях члени Національної комісії розглянули 488 обґрунтованих пропозицій та підготовлених до них аналітичних матеріалів. За підсумками цих засідань:
реабілітовано 381 особу;
визнано потерпілими від репресій 58 осіб;
встановлено, що особа вже була реабілітована й не потребує додаткової реабілітації, щодо 7 осіб;
відмовлено в реабілітації через відсутність законних підстав 2 особам;
відмовлено у визнанні потерпілими від репресій через відсутність законних підстав 2 особам.
Із 2014 року росія продовжує на нашій землі радянську практику політичних репресій, терору за національною ознакою, вбиває, депортує тисячі українців з їх власної землі.