110 років від дня, коли розпочались бої між українськими Січовими стрільцями, які входили до складу австро-угорської армії, та російськими військами на горі Маківці
Гора Маківка висотою 958 метрів розташована у Високому Бескиді, нині за 8 км від селища Славське Сколівського району Львівської області.
На початку Першої світової війни Галичина, як частина Австро-Угорської імперії, опинилася на передовій лінії фронту. Російська імперія прагнула захопити Карпати й прорватися до Угорщини. У відповідь Австро-Угорщина, шукаючи способів захисту свого південно-східного фронту, почала залучати до боїв добровольчі формування з місцевого населення, зокрема українців.
Одним із таких формувань стали Українські січові стрільці (УСС) — військове з’єднання, сформоване з ідеєю відродження української державності.
У квітні 1915 року Маківка перебувала в зоні відповідальності 130-ї піхотної бригади 55-й піхотної дивізії австро-угорського корпусу Гофмана. У складі цієї дивізії були 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців. Командиром 130-ї бригади в той час був оберст (полковник) Йозеф Вітошинський фон Добравола. Цей 67-літній воєначальник був українцем, що зробив успішну військову кар’єру в армії Австро-Угорщини. До січовиків він ставився дуже доброзичливо, у відповідь останні сприймали його як співвітчизника і називали на свій лад – Осип-Михайло Доброволя-Вітошинський або за даним йому ласкавим прізвиськом «Дзядзьо».
Під час Першої світової війни за цю панівну висоту точилися запеклі позиційні бої між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії Ігнаца фон Фляйшнера (до складу якої входили Українські Січові Стрільці) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Володимира Альфтана. Через Маківку відкривався шлях на Угорщину, чим і планувало скористатися російське військове командування. Відтак, битва за гору мала стратегічне значення.
Штурм російськими підрозділами позицій січових стрільців розпочався в ніч з 28 на 29 квітня 1915 року.
Чотар Гнатевич так описує бій 1 травня: «Десь біля 6-ї години ранку загриміли московські гармати. Пішов важкий стогін по карпатських горах. Валилися вікові смереки… На стрілецькі голови летіло олово, шрапнелі, галуззя дерев. На долині вже загнулася лінія під напором непроглядних московських сірих мас. Лише вершок Маківки, як острів на морі, встоював перед заливом. Ллє вже й туди, під прикриттям гарматного вогню напирала сіра лава шинелей і папах. Нею вкрилося ціле узбіччя гори. Москалі сунули з одчаєм і без пострілів. Немов якась незнана грізна сила гнала їх не до перемоги, а на певну смерть». До того ж ворог позакидав стрілецькі становища ручними гранатами – новим тоді видом зброї, проти якої стрільці не мали чим боронитися.
У денному звіті за 1 травня командування 55-ї дивізії австрійської армії відзначило вирішальну роль українських легіонерів у відбитті Маківки: «У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку. ...Із запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом, як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді українські хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рушили бій у нашу користь».
Особливо відзначилися курені Гриця Коссака і Василя Дідушка.
4 травня російським військам вдалося захопити Маківку, використавши усі резервні сили. Та продовжити наступ не змогли через величезні втрати й змушені були поспішно відступити.
Оборона Маківки дала змогу 55-й австро-угорській піхотній дивізії повністю виконати поставлені перед нею стратегічні завдання: перше — не дала змоги росіянам прорватися через карпатські перевали та вийти на оперативний простір на Угорську рівнину, що створило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту та могло б призвести до виходу Австро-Угорщини з війни; друге — виграти час для зосередження німецьких військ на ділянці Горлиці — Тарнув і подальшого успішного прориву російського фронту, який призвів до загального відступу російських військ з Галичини.
Битва на Маківці – це перша велика спроба галицьких українців встати самим активним чинником історії, творцями своєї будучини, символом відродження українського війська в новітній історії. УСС довели, що українці здатні захищати свої інтереси зі зброєю в руках.
Сьогодні, у російсько – українській війні, наші захисники знову протистоять тій самій імперській силі, яка прийшла, щоб знищити українське. Як і на Маківці, українці — на своїй землі та непереможні в дусі.