Сьогодні виповнюється 75 років Північноатлантичному альянсу — головному військово-політичному союзу у світі. НАТО стало основою єдиної системи євроатлантичної безпеки від Північної Америки до країн Балтії. Для України членство в Північноатлантичному альянсі є однією з ключових цілей зовнішньої політики.
Північноатлантичний договір, підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні, округ Колумбія, США, є міжнародною угодою, яку уклали західноєвропейські та північноамериканські країни з метою об'єднання зусиль для колективної оборони, збереження миру та безпеки. Договір став установчим документом створення Північноатлантичного альянсу.
Історія підписання Північноатлантичної угоди безпосередньо пов'язана з подіями, що відбувалися у світі після Другої світової війни. Загроза післявоєнного реваншизму в Німеччині, а згодом й агресивна політика кремля спонукали європейські країни і США шукати нової архітектури європейської безпеки. Зведення «залізної завіси», переворот у Чехословаччині в лютому 1948 року, блокада радянським союзом навесні того ж року окупаційних зон Берліна, — всі ці дії вимагали адекватної реакції.
Початком процесу формування оборонного союзу країн Заходу можна вважати зустріч у Брюсселі 4 березня 1948 року представників Бельгії, Великої Британії, Люксембургу, Нідерландів і Французької республіки, на якій обговорювалася англо-французька пропозиція розробки договору про взаємну допомогу. 17 березня 1948 року був підписаний Брюссельський договір, метою якого проголошувалася спільна протидія можливій у майбутньому агресії з боку Німеччини, а також військова кооперація як відповідь на можливу радянську агресію.
Згідно з договором, у випадку іноземної агресії відносно невеликі військові сили союзників повинні були діяти спільно. У подальшому виникла ідея долучення до західного оборонного союзу Сполучених Штатів і Канади та створення спільної системи оборони в євроатлантичному регіоні. 11 червня 1948 року сенат США ухвалив резолюцію Ванденберга, яка дозволяла урядові укладати в мирний час договори про союзи з іншими державами за межами американського континенту. Реалізація ідеї створення спільної системи оборони перейшла в практичну площину.
У листопаді 1948 року розроблений Радою Західноєвропейського союзу проєкт атлантичного пакту був надісланий у Вашингтон. Узгоджений проєкт був підготовлений у грудні того ж року. В цей же період виникла ідея прилучення до запланованого проєкту низки держав Північної та Південної Європи. Текст майбутнього Договору дванадцяти держав був опублікований для ознайомлення широкої громадськості 18 березня 1949 року. Натомість з боку кремля підготовка Договору отримала різкого спротиву. 31 березня 1949 року срср виступив з нотою протесту, де зазначалося, що створюваний союз нібито має агресивну спрямованість і, мовляв, суперечить як статуту ООН, так і чинним договорам між радянським союзом і Великою Британією, Францією та США. У відповідь на це міністри закордонних справ країн-підписантів у заяві від 2 квітня відкинули висловлені звинувачення, наголосивши на суто оборонному характері альянсу і його відповідності Статуту Організації Об'єднаних Націй.
Підписання Північноатлантичного договору відбулося 4 квітня 1949 року у Вашингтоні за участю представників урядів Бельгії, Великої Британії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Сполучених Штатів Америки та Французької республіки. Після завершення процесу ратифікації Договору всіма учасниками та депонування відповідних документів у США він набув чинності з 24 серпня 1949 року.
Вашингтонська угода має загалом 14 статей, але основоположною для системи колективної безпеки є стаття 5 Договору, яка встановлює, що збройний напад на одну або кількох з них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх. При цьому кожна з країн-членів зобов'язана надати допомогу стороні або сторонам, які зазнали нападу, включаючи застосування збройної сили.
Урочисте підписання угоди щодо створення НАТО у Вашингтоні стало початком нового військово-політичного союзу. Для військової інтеграції в НАТО у 1951 році було створено Штаб Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Першим Верховним головнокомандувачем був американський генерал, герой Першої світової та командувач союзників у Другій світовій війні Девід Дуайт Ейзенхауер.
Під час «холодної війни» НАТО став головним форпостом Заходу в протистоянні з срср. А згодом, оскільки суперництво США та радянського союзу закінчилося перемогою Вашингтона, НАТО змінило пріоритети своєї роботи. Період 1990-х років в історії Альянсу минув під прагненням залучити колишні комуністичні держави до співпраці. За ініціативи президента США Білла Клінтона у 1994 році було оголошено про створення програми НАТО «Партнерство заради миру». Відтак була атмосфера можливості співіснування колишніх антагоністів — це стосувалося зокрема, й росії. Але згодом світ побачив, що кремль не відмовився від своїх імперських комплексів з військовим вторгненням в інші суверенні держави.
У 1997 році відбулися ключові події відносин Україна — НАТО: створено Центр інформації та документації НАТО в Україні; на Мадридському саміті президент України Леонід Кучма підписав Хартію Україна — НАТО; при штаб-квартирі Альянсу було відкрито Місію України при НАТО.
Україна в червні 2020 року отримала статус партнера з розширеними можливостями НАТО. Співпраця нашої держави з Альянсом триває з 1990-х років і включає спільні військові навчання, реабілітацію українських військових за кордоном, впровадження стандартів НАТО в секторі безпеки та оборони України.
Після повномасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року НАТО кардинальним чином переглянуло свою стратегію безпеки. У новій Стратегічній концепції Альянсу, затвердженій на саміті в Мадриді в червні 2022 року, росію було названо «головною безпековою загрозою для регіону Євроатлантики».
4 квітня 2023 року, у 74-ту річницю від дня створення НАТО, 31-м членом Альянсу стала Фінляндія. А 7 березня 2024 року Швеція офіційно вступила в НАТО і стала 32 членом Альянсу. В Україні міцнішає впевненість, що скоро найновішим членом НАТО буде й наша країна. Адже, за словами багатьох діячів сучасності, своєю боротьбою проти російських окупантів, відважністю та професійністю Збройні Сили України підтвердили, що Україна уже входить до НАТО де-факто.
На знімках:
4 квітня 1949 року. Підписання Вашингтонської угоди.
Підписи Вашингтонської угоди.
Ейзенхауер та лист про його призначення.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, Генсек НАТО Єнс Столтенберг та Верховний представник ЄС Жозеп Боррель.
