портал в режимі тестування та наповнення
0 800 507 506
Гаряча лінія
  • A-
    A+
Пошук
Шукати на порталі
або
серед нормативних актів

4 квітня - день заснування Організації Північноатлантичного договору (НАТО)

Опубліковано 04 квітня 2023 року, 08:32

Сьогодні виповнюється 74 роки, як у Вашингтоні 12 членів-засновників підписали Північноатлантичний договір, більш відомий як Вашингтонський договір. У 14 статтях документу були зафіксовані основи Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Головним при формулюванні цілей і завдань НАТО стали: відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй, прагнення жити у мирі з усіма народами і урядами, захист свободи, спільної спадщини своїх народів та їх цивілізації, заснованої на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права.

Створенню організації Північноатлантичного договору передувало чергове погіршення відносин між радянським союзом та західними державами. Події після Другої світової війни все більше підкреслювали розкол «Схід-Захід», включаючи різність ідеологій та інтересів. Тривалі суперечки щодо мирних угод і репарацій, блокада Західного Берліна в квітні 1948 року, державний переворот того ж року у Чехословаччині та прямі загрози суверенітету Норвегії, Греції та Туреччини, поширення впливу радянського тоталітарного режиму на країни Східної Європи – все це викликало занепокоєння та спонукало європейські країни і США вибудовувати нову архітектуру європейської безпеки.

У січні 1948 року британський міністр закордонних справ Ернест Бевін говорив про необхідність «договору про союз і взаємодопомогу», оборонного союзу та регіонального угруповання в рамках Статуту ООН, відповідно до статті 51 якого підтверджується невід'ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону.

Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди та Велика Британія у березні 1948 року підписали Брюссельський договір, утворивши Західний союз. Брюссельський договір, створений для зміцнення зв’язків між підписантами, одночасно забезпечуючи спільну систему оборони, став основою для Вашингтонського договору.

Тим часом Сенат США прийняв резолюцію Ванденберга, яка дозволила Сполученим Штатам конституційно брати участь у системі взаємної оборони в мирний час. Таким чином була створена основа для початку переговорів щодо трансатлантичного договору.

Тож, 4 квітня 1949 року представники США, Великобританії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга, Канади, Данії, Ісландії, Норвегії та Португалії підписали Північноатлантичний договір (НАТО) про воєнно-політичний союз, що ставив за мету колективний захист демократичних свобод і протидію комуністичній експансії. Згодом, відповідно до статті 10 Договору до НАТО приєдналось ще 18 країн. Так, із розпадом радянського союзу, його колишні республіки та країни Варшавського договору стали членами НАТО, зокрема: Польща (1999), Угорщина (1999), Чеська Республіка (1999), Болгарія (2004), Естонія (2004), Латвія (2004), Литва (2004), Румунія (2004), Словаччина (2004), Словенія (2004), Албанія (2009), Хорватія (2009), Чорногорія (2017), Північна Македонія (2020).

Починаючи з 2014 року, у зв'язку з незаконною анексією Автономної Республіки Крим росією, проведенням бойових дій та частковою окупацією частини Донецької та Луганської областей, НАТО значно розширила підтримку, яка надавалась Україні у галузі розвитку потенціалу і розбудови спроможностей. У тому числі було збільшено присутність НАТО у Чорному морі й активізовано співпрацю у військово-морській галузі між Альянсом та Україною і Грузією.

Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022 року як Організація Північноатлантичного договору, так і держави-члени Альянсу значно збільшили обсяги надання допомоги Україні.

У Стратегічній концепції НАТО – 2022, яка була ухвалена главами держав і урядів на Мадридському саміті НАТО 29 червня 2022 року, зокрема зазначено, що «сильна і незалежна Україна є вкрай важливою для стабільності на євроатлантичному просторі». Серед основоположних завдань НАТО визначено, що безпека держав, які претендують на вступ до Альянсу, серед них і України, невіддільно пов’язана із безпекою країн-учасниць, а організація підтримує їх незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. російська федерація, яка порушила норми і принципи, що сприяли стабільному і передбачуваному порядку у галузі безпеки в Європі, була визнана найбільш значною і прямою загрозою безпеці держав - членів Альянсу та миру і стабільності в євроатлантичному регіоні.

Таке рішення стало вкрай важливими у підтримці нашої держави у боротьбі за свою незалежність, дозволило збільшити надання всебічної допомоги нашій країні.

3 квітня 2023 року під час брифінгу Генеральний Секретар НАТО Йенс Столтенберг, заявив, що міністри закордонних справ країн НАТО на своїй зустрічі, що розпочнеться 4 квітня, погодять старт розробки багаторічної програми підтримки для України. Міністри розглянуть питання щодо посилення підтримки України, включаючи подальше зміцнення Збройних сил та підтримуючи перехід від радянського обладнання та озброєння до натовського. Крім того, від початку повномасштабного збройного вторгнення рф на територію України, члени НАТО надали Україні допомогу близько 65 млрд євро. Також він підкреслив, що позиція НАТО щодо заявки України «залишається незмінною» і полягає в тому, що «Україна стане членом альянсу», однак першим і найневідкладнішим кроком для союзників Києва є підтримка та подальше посилення військової, летальної, нелетальної та економічної допомоги України.

Із початком російсько-української війни рух України до членства в НАТО став одним із пріоритетів для нашої держави. Вступ України в НАТО стало не лише політичним рішенням, а й однією із об’єднавчих ідей для українців. Такий крок вирішив би найбільший виклик безпеці Європи, який становить тоталітарний путінський режим.

Саміт НАТО у Вільнюсі, який відбудеться 11-12 липня 2023 року, визначить подальші кроки у взаємовідносинах між Україною та НАТО.

Попри всі виклики, НАТО залишається одним з небагатьох реальних механізмів забезпечення безпеки для його держав-членів. Адже основоположною для системи колективної безпеки є стаття 5 Договору, яка встановлює, що збройний напад на одну або кілька країн-членів у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх, і кожна з країн зобов'язана надати допомогу стороні або сторонам, які зазнали нападу, включаючи застосування збройної сили.