Олександр Микитович Марзєєва, український вчений-гігієніст, епідеміолог народився 6 квітня 1883 року в селі Гордєєвка Балахінського повіту Нижньогородської губернії росії в бідній селянській сім’ї. Олександр рано осиротів і це визначило його майбутню професію «І коли мені пізніше довелось обирати професію, я без вагань зупинився на медицині: занадто добре я знав і важко пережив хвороби та смерть близьких», - писав він у своїх спогадах.
Олександр Марзєєв навчався на медичному факультеті Московського університету, який закінчив у 1911 році з відзнакою.
Він, будучи студентом 4 курсу, розпочав трудову діяльність у земстві. Після повернення з практики у мордовському селі почав посилено цікавитись попередженням інфекційних хвороб. Навчаючись на 5 курсі, працював у бактеріологічній лабораторії, де навчався основним методам бактеріологічних досліджень, прослухавши повний курс лекцій по холері, з якою йому довелось зіштовхнутись через декілька місяців на Донеччині.
У 1910 році п’ятикурсник Олександр Марзєєв терміново виїхав в село Калинівка Бахмутського повіту (нині - Бахмутський район). За період з 24 квітня до 4 жовтня він разом з колегами ліквідував вогнища холери в 12 поселеннях Бахмутського повіту. За його активної участі було відкрито 6 холерних бараків. Із 170 осіб, які захворіли на холеру, 80 одужали. У червні Олександром Марзєєвим було організовано народні читання з медицини в селищі Яковлівське Бахмутського повіту - щонеділі просто неба він читав місцевому населенню популярні лекції з питань медицини, закликав піклуватися про оздоровлення селищ для попередження різних епідемій. Після закінчення університету Олександр Микитович обирається на посаду земського санітарного лікаря Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (нині - Верхньодніпровський район Дніпропетровської області). У цей час публікує свої перші наукові роботи, присвячені ліквідації холерної епідемії в Бахмутському і туберкульозу у Верхньодніпровському повітах, проводить значну роботу з організації лікарсько-продовольчих пунктів для сільскогосподарських працівників, будівництва водопроводів, сільських лікарень, лазень, літніх дитячих ясел, нагляд за рудниками, промисловими підприємствами.
Під час Першої світової війни Олександр Марзєєв пройшов шлях від військового лікаря до головного санітарного лікаря Румунського фронту. Після демобілізації повернувся на санітарну роботу - працював санітарним лікарем у Маріупольському повіті.
З 1922 року Олександр Микитович очолював санітарно-епідеміологічний відділ у Народному комісаріаті охорони здоров’я України. Він став першим організатором і керівником санітарно-епідеміологічної служби в Україні. За його ініціативи вперше в Україні почали здійснювати масову активну імунізацію проти дифтерії, розпочалась підготовка санітарних лікарів.
У 1931 рокі Олександр Марзєєв організував і протягом 25 років очолював Український інститут комунальної гігієни. У довоєнний період інститут знаходився в Харкові, а в 1944 році був переведений до Києва. У 1933 році розпочала свою роботу кафедра комунальної гігієни, де під керівництвом Марзєєва, вперше у СРСР почалося вивчення забруднення атмосферного повітря. Проведене ним вивчення водоймищ Донбасу було покладене в основу генеральної схеми водопостачання та каналізування. На основі розроблених ним рекомендацій здійснювалася реконструкція і будівництво сіл, гідротехнічних споруд на Дніпрі.
Після звільнення від нацистів України у 1943-1944 роках Олександр Марзєєв спрямував діяльність інституту на широке обстеження міст і сіл України для з’ясування та ліквідації санітарних наслідків їх руйнації під час нацистської окупації. Також фахівці інституту брали участь у розробці заходів з відбудови народного господарства, очищення населених місць, благоустрою житлових, промислових та громадських споруд, а також досліджували ступінь забруднення атмосферного повітря, питної та стічних вод.
Однак, вчений помічав не лише зміни у санітарному становищі післявоєнної країни, але й у думках.
Так, наприклад, у своєму рукописі академік, усупереч стереотипам тих років, пише про трагедію Бабиного Яру, яка його вразила: «Грандіозність жертв і холодна жорстокість убивць, і покірність приречених на смерть, і відсутність громадського протесту з боку величезного міста. Та мало виявилося навіть насильств і сваволі, фашисти уражали душі дуже багатьох людей, пробудили темні інстинкти й середньовічні забобони. Я був приголомшений у Києві зростанням антисемітизму серед населення. Антисемітизмом були охоплені навіть деякі кола інтелігенції». Але радянська цензура не дала це опублікувати у «Записках санітарного лікаря».
Серед наукових досягнень Олександра Марзєєва - організація санітарної справи; гігієна сільського житлового будівництва, води і водопостачання населених місць; дослідження проблеми забруднення атмосферного повітря промисловими викидами; стан очистки стічних вод. Він - організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу та інших хвороб; ініціатор створення СЕС та розробки проєкту санітарного законодавства. Марзєєв є автором понад 130 наукових праць з різних проблем комунальної гігієни та першого підручника з комунальної гігієни (1951). Улюбленими об’єктами його роботи були Донбас і українське село. Вчений також написав особисті спогади про свою діяльність санітарним лікарем, які вийшли з друку в 1965 році під назвою «Записки санітарного лікаря», та були перевидані у 2008 році,
до 125-річчя автора.
Помер Олександр Микитович Марзєєв 1 лютого 1956 року. Його поховали у Києві на Лук’янівському цвинтарі.
По його смерті Українському науково-дослідному інституту загальної та комунальної гігієни, який він організував, було присвоєно ім’я вченого. Тепер це - Державна установа «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України».