75 років тому, 4 березня 1949 року у Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків народився відомий композитор, автор безсмертної «Червоної рути» Володимир Івасюк.
В історію України Володимир Івасюк увійшов як композитор-виконавець, музикант, мультиінструменталіст, поет, Герой України. Він був відзначений званням лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, Республіканської премії та номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
Сьогодні, у день 75-річчя від дня народження Володимира Івасюка, наведемо 10 фактів з його біографії.
Хлопчика при народженні назвали Володимиром на честь батькових улюблених поетів Сосюри та Cамійленка.
Володимир змалечку тягнувся до музики. У три роки найбільшим задоволенням для малюка були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти він сам починає вчитися грати на скрипці. Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків.
Володимиру Івасюку по закінченні школи належало отримання золотої медалі, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постамента і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії СРСР та суспільствознавства.
Ця ж історія завадила Володимиру стати студентом Чернівецького медичного інституту попри блискуче здані вступні іспити. Хтось доніс про «справу», і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка на Івасюка чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів», і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту.
Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в тодішньому СРСР та за кордоном, їх співали далеко за межами України, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером.
У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський.
У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті.
Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність. Особливий бум викликав музичний фільм «Червона рута», знятий в 1971 році на «Укртелефільмі», в якому були молоді та красиві герої і 15 чудово аранжованих естрадних пісень. За сюжетом молодий шахтар Борис (соліст ВІА «Смерічка» Василь Зінкевич) в поїзді з Донецька у Верховину зустрічає горянку Оксану (викладачка Чернівецького музучилища Софія Ротару), і між ними спалахує іскра. Мюзикл швидко полюбився глядачеві, а «Червона Рута» перемогла на першому фестивалі «Пісня року» в 1971-му. Втім, для самого Володимира Івасюка зйомки призвели… до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.
Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.
Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленого композитора в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.