8 листопада виповнюється 90 років від дня народження Надії Світличної - видатної української правозахисниці, дисидентки, шістдесятниці, публіцистки та журналістки, членкині Закордонного представництва Української Гельсінської групи.
Надія Олексіївна Світлична народилася 8 листопада 1936 року у с. Половинкине на Луганщині. У сільській родині серед 3 дітей (брат Іван та сестра Марія) Надія була наймолодшою. Середню освіту здобула в Старобільській середній школі №1 (єдиній українській школі з 6 шкіл районного центру).
Одразу після школи упродовж 1953-1958 років навчалася на філологічному факультеті Харківського університету, відділення української мови та літератури (нині ХНУ ім. В. Каразіна). По закінченню працювала за розподілом в Антрациті спершу вчителем, а за півроку – завучем, згодом – директором.
У 1964 році Надія Світлична переїжджає до брата Івана Світличного, до Києва, де знайомиться з Іваном Драчем, Аллою Горською, Миколою Вінграновським, Іриною Жиленко, Василем Симоненком, Надією Суровцовою, Василем Стусом та іншими представниками прогресивної інтелігенції.
В той час Надія Світлична працювала у видавничому відділі сільськогосподарського технікуму (Боярка), видавництві «Радянська школа», журналах «Легка промисловість» і «Деревообробна промисловість», науковим співробітником Інституту педагогіки, а також вчителькою вечірньої школи на Дарниці (Київ). Співала у хорі «Жайворонок», а згодом у хорі «Гомін».
У січні 1972 року, після другого арешту брата та його однодумців: Данила Шумука, Василя Стуса, Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола та інших, 36-річна Надія Світлична опинилася під наглядом кдб.
Від 18 травня і до кінця 1972 року була ув’язнена в ізоляторі кдб, а її дворічного сина Ярему відправили до дитячого будинку (Ворзель). Завдяки дружині брата Леоніді Світличній, дитину відправили до бабусі на Луганщину, але встановили над нею опіку рідної сестри Надії – Марії.
У грудні того ж року перебувала у психіатричній Павлівський лікарні (Київ). 24 березня 1973 року була засуджена за антирадянську агітацію та пропаганду до 4 років колонії суворого режиму. Відбувала покарання у Мордовії, куди потрапили мисткиня Стефа Шабатура, мікробіолог Ніна Строката (Караванська), поетеса Ірина Калинець та інші українки-правозахисниці.
Надія Світлична була звільнена 18 травня 1976 року. Після звільнення жила з сином у братової дружини Леоніди Світличної. Довго не могла влаштуватися на роботу. Восени ж 1976 року Надія Світлична зважилася написати відмову від громадянства та подала клопотання про виїзд за кордон.
Восени 1978 року отримала дозвіл на еміграцію. У листопаді того ж року прибула до США. Працювала перекладачем в Гарвардському університеті. В еміграції приєдналася до представництва Української Гельсінської групи. Працювала в Українському музеї в Нью-Йорку та редагувала жіночий журнал «Віра». До 1985 р. коштом української діаспори регулярно видавала «Вісник репресій в Україні».
Упродовж 1983-1994 років працювала в Українській редакції Радіо «Свобода» у Нью-Йорку. У 1990 році Надія Олексіївна прибула в Україну та підтримала студентське голодування під час Революції на Граніті. Сприяла створенню музею шістдесятників у Києві.
У 1994 році Надія Світлична стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за активну журналістську та публіцистичну діяльність. У 2005 році була відзначена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Вже посмертно у листопаді 2006 року була нагороджена Орденом «За мужність» І ступеня.
Надія Світлична померла 8 серпня 2006 року. Згідно з її заповітом була похована у Києві.