Історію Чорнобильської катастрофи ми повторюємо та згадуємо кожну річницю і це потрібно робити, адже крізь роки жах того, що відбулося стає не таким вразливим та нові покоління можуть не усвідомлювати увесь масштаб катастрофи.
У 2018 році перелік з деяких розсекречених документів Галузевого державного архіву Служби Безпеки України, щодо аварії на ЧАЄС, внесли до реєстру ЮНЕСКО.
Це документи Комітету Державної Безпеки про те, як працювала станція, які проблеми, несправності та аварії виникали на ній ще до 1986 року, а також те, що стосується безпосередньо самої Чорнобильської катастрофи і вже ліквідації її наслідків.
З цих розсекречених документів стало відомо, що на ЧАЕС була ціла низка несправностей і порушень. Стало відомо що були проблеми з конструкцією самої ЧАЕС, адже вона будувалась за блочною системою, тобто каркас реактора був не повністю литий з бетону. З доповідних записок відомо, що бетон був неналежної якості. До того ж він заливався не за технічними нормами, були тріщини й прогалини між різними блоками. Саме це пояснює чому у 1986 році перекриття не витримало.
Розуміння того, що це відбувалося ще до 1986 року, є надзвичайно важливим. Ці документи показують, що Чорнобильська катастрофа не була випадковою. Ми можемо говорити про те, що ця аварія була, на жаль, запрограмована ще задовго до 1986 року, бо ставлення комуністичного режиму, який ухвалював рішення про будівництво ЧАЕС, до її спорудження і те, яким чином відбувалося будівництво, призвели до того, що фактично неможливо було уникнути цієї аварії.
На сьогодні цілком можна стверджувати, що це не стихійна катастрофа, а до певної міри запрограмований системою наслідок.