Пропонуємо вашій увазі черговий матеріал рубрики "Ми є. Були. І будем ми!" від управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації.
Крістіна Василюк — громадська активістка, засновниця волонтерського руху Костянтинівки, заступниця директора КЗК «Культурно-інформаційний центр» Костянтинівської міської ради.
Крістіна Василюк родом з Бахмута, що нині є символом незламності духу. Підлітком їй довелось переїхати до Костянтинівки, де вона перебуває і донині. Свою діяльність пов’язала спочатку з журналістикою, а згодом з культурою. Та війна змінила все.
«На майбутнє в мене були зовсім інші плани. Я навчалась у виші і хотіла залишитись у Донецьку. Та, як завжди, є «однак». Весна 2014 року, дзвінок від батьків і звістка про перші обстріли в Костянтинівці. Сотні запитань без відповідей. Розпач і страх, що більше їх не побачу. Швидко зібравшись, я виїхала з Донецьку. По дорозі нас вже зустрічали блокпости так званої «ДНР», їх же представники стояли з автоматами в ста метрах від дому. Тоді цей жах тривав недовго. 5 липня нашу територію звільнили. А в нас був час зняти рожеві окуляри і зрозуміти хто ми є», - розповідає Крістіна.
Дівчина розповідає, що ніхто не міг спрогнозувати масштабів цієї війни, проте майже для кожного це стало поштовхом замислитись над своєю ідентифікацією.
«В цей період наша організація - КЗК «Культурно-інформаційний центр» - багато працювала, активно впроваджуючи національно–патріотичне виховання. Ми поступово позбавлялись хибних імперіалістичних підвалин. Це один з найпродуктивніших часів для культури, яка, своєю чергою, стала дієвим механізмом на шляху відновлення національної ідентичності. З’явились нові свята та пам’ятні дати. Ми проводили безліч фестивалів та культурних обмінів між Донеччиною та західними регіонами України. Пишаюсь тим, що за мирних часів заснували фестиваль української культури «Вільний степ», присвячений Дню незалежності України. Особисто для мене він був синергією, прикладом поєднання традиційної української культури та сучасності, розваг та розширення знань про нашу країну. Мабуть, це останній яскравий спогад з минулого життя» , - розповідає Крістіна.
За декілька днів до повномасштабного вторгнення, вона разом з колегами провела заходи до Дня єднання. А вже 24 лютого, як і всі українці прокинулась від ворожих обстрілів. За натурою емпатична та активна людина, вона не могла сидіти осторонь та почала діяти. Стартував новий етап її життя – волонтерство.
«Панікувала і не спала я десь добу, а потім вирішила спрямувати свою тривожність в інше русло. Мені почали надходити десятки повідомлень, що комусь треба допомога. Подібних дописів було безліч і в соціальних мережах. Спочатку я сама закривала потреби тих, кому була необхідна підтримка, але згодом зрозуміла, що це не ефективно і треба об’єднуватися. Так виникла ідея створити волонтерський рух Костянтинівки», - згадує Крістіна.
Дівчина заснувала паблік, де шукала людей, які готові були волонтерити: закуповувати їжу, віддавати одяг, фасувати, возити. Крім цього, дізнавалась про можливість розміщення людей в евакуації, безкоштовний трансфер, структурувала та розповсюджувала цю інформацію в Інтернеті. Готувала їжу для військових та споряджала їх амуніцією.
«Я вважаю мені пощастило знайти однодумців. Майже одразу я потрапила у волонтерський штаб «Help me», де раніше незнайомі мені люди стали товаришами. І ми були не одні. Вся Костянтинівка активізувалась. Були ті, хто потребував допомоги і ті, хто готовий був її надати. Крім місцевих жителів, що опинились у скруті, у громаду постійно привозили переселенців, яким нікуди було йти. У кожного свій біль і особиста драма, і кожного ми намагались підтримати. Це був час єднання і я безмежно вдячна кожному за стійкість та незламність», - розповідає Крістіна.
Вже в перші місяці у Костянтинівській громаді створили координаційно-гуманітарний штаб, в діяльності якого Крістіна брала активну участь, залучаючи до громади гуманітарну допомогу та співпрацюючи з локальними партнерами та міжнародними організаціями. Волонтерила у всеукраїнському молодіжному русі «Let`s do it Ukraine», створювала медійний контент для звітування благодійним організаціям, писала проєктні заявки, допомагала постраждалим після обстрілів та продовжувала тримати культурний фронт.
«Я раніше не могла навіть уявити, що нам з колегами доведеться проводити заходи у підвалі, в той час, коли ворог підступно штурмує місто. Але саме в такі моменти, ми стаємо ближче до джерел української духовності, подаючи приклад вже новому поколінню. Для нас це не просто робота, це те, що мотивує, дає світлу надію на краще", - згадує вона.
Зараз Крістіна продовжує волонтерську та культурну діяльність. Демонструючи стійкість духу та впевненість. У планах на майбутнє, ділиться бажанням рухатись у напрямку благодійництва, громадської активності. Мріє, відбудувати зруйнований у Бахмуті дім її родини, щоб їм було куди повертатись.
«Жити, інколи на межі можливого, особливо тепер, коли громада під постійними обстрілами вже не страшно. Страшно не зробити того, що в моїх силах. Я вірю в перемогу! Я вірю в наше спільне та щасливе завтра! Я вірю в ЗСУ! Я вірю в нас – українців!», - каже Крістіна.
За матеріалами управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації
