24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності. Документ став юридичним підтвердженням того, що Україна — самостійна демократична держава. За кілька місяців, 1 грудня, мільйони людей своїм голосом закріпили це рішення на референдумі. Відтоді 24 серпня — офіційний День незалежності України, а з 1992 року саме ця дата закріплена законом як головне державне свято. Це день, коли країна офіційно повернула собі право жити власним життям після довгих століть чужого панування. У 2026 році ми відзначаємо 35-ту річницю тієї доленосної дати. З нагоди державного свята пропонуємо згадати, як українці відзначали свято Незалежності в різні роки.
Святкування Дня Незалежності України у м. Київ, 1991 рік.
Фото Олександра Клименка
Мало хто пам’ятає, але найперший День Незалежності у 1991 році українці відзначили не наприкінці літа, а 16 липня – в день ухвалення Декларації про державний суверенітет. Тоді святкування відбулося ще в межах СРСР, але вже мало чіткий національний характер. Українці влаштували багатотисячний марш київським Хрещатиком у національному одязі та із синьо-жовтими прапорами. Щоправда, не минулося й без радянських «надбань». Керівництво Комуністичної партії УРСР покладало квіти до пам’ятників Леніну, а потім провело урочисті збори у палаці «Україна». Святкування завершилося виступом львівського рок-гурту «Брати Гадюкіни» на сучасному Майдані Незалежності та святковим салютом.
На Донеччині в День першої річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет, наприкінці культурологічного походу «Козацькими шляхами», представники «Народного руху України» на Святих Горах, що над Сіверським Дінцем, уперше підняли український прапор.
В день ухвалення Верховною Радою тоді ще Української РСР Акта проголошення незалежності України у Донецьку не було масових святкувань, як у Києві чи Львові. Більшість містян реагували стримано й спокійно, згадують свідки тих подій. «Особливих реакцій саме на проголошення незалежності, мабуть, і не було. Я хочу зазначити, що така атмосфера в Донецьку значною мірою була пов’язана з шахтарськими страйками», - зазначає історик Ігор Тодоров.
Представник «руху» Микола Тищенко згадує: «Вже давно було зрозуміло, що Україна прямує до незалежності. Щоб люди вибігли на вулицю, маніфестували, скандували або «за», або «проти» - такого не було. Це було зовсім буденно. Зовсім буденно».
Всього за кілька місяців, на референдумі 1 грудня 1991 року майже 84% населення Донецької області проголосували за Акт проголошення незалежності України.
Наказ про ліквідацію символів
Після підтвердження Акта про проголошення незалежності України на Всеукраїнському референдумі над адміністративними будівлями у Донецькій області замайоріли синьо-жовті прапори.