Лигач Євген номінація «Рятівник року»
Лигач Євген Сергійович - водій автоколони № 2 Дирекції з транспорту компанії «Метінвест Покровськвугілля». Роботу на підприємстві розпочав у 2016 році. На той час йому було 27 років. Це вік, коли людина повністю усвідомлює відповідальність своїх дій на виробництві, адже молодому хлопцю довірили перевезення пасажирів. Проте у Євгена вже був досить багатий досвід роботи водія. До того він багато років відпрацював комбайнером у агрофірмі селища Лисівка.
За кермо комбайна сів одразу після закінчення школи. Адже він народився та виріс «на землі», і ця професія його цікавила з дитинства. Батько все життя працював водієм та привив любов до машин сину. Але хлопець прагнув розвитку, тому обрав для подальшої кар’єри сучасне транспортне підприємство.
Попри молодий вік, Євгену довірили маршрут «Покровськ - Мирноград». Він возить працівників шахтоуправління «Покровське» на роботу та додому. Кожного дня автобус з шахтарями їде у найбільший житломасив міста – «Даманський».
Вісім років тому молодий чоловік навіть не підозрював, що цей маршрут стане дорогою життя для тисяч гірників. Після повномасштабного вторгнення місто з мирною назвою жорсткого обстрілюється ворогом. Багато разів життя водія та пасажирів було у небезпеці. Євгену пощастило уникнути осколкових поранень.
Труднощі водія не лякають. Ще на початку повномасштабної війни він пройшов суворий іспит, коли у складі гуманітарної колони компанії Метінвест вивозив мешканців Маріуполя з окупованої території. Двадцять водіїв на чолі з начальником автоколони на п'ятнадцяти робочих автобусах виїхали до Бердянська, де провели два тижні, намагаючись різними шляхами дістатися до Маріуполя, але, на жаль, марно.
Між небезпечними рейсами водії допомагали вивозити жінок та дітей з окупованого Бердянська. Завдяки їхній мужності 120 вихованців місцевого дитячого будинку було доставлено до Запорізького залізничного вокзалу. Далі на поїзді малеча вирушила до Польщі, а потім – до Італії.
Багатьом маріупольцям вдалося вирватися з оточеного міста і дістатися Бердянська своїм ходом. Близько п'ятисот людей вивезла колона шахтарських автобусів до Запоріжжя. Водії, серед яких був і Євген, ризикували життям, щоб вивезти мирних жителів на безпечну територію.
Найстрашнішою виявилася остання ніч, коли водії Дирекції з транспорту на п'яти автобусах везли маріупольців. Іншим машинам тоді не вдалося прорватися через обстріл. До позицій українських військових залишалося зовсім небагато, але проїхати до темряви вони не встигли. Ночували на дорозі в сірій зоні під звуки снарядів. Лише вранці їм дозволили їхати далі.
Усі автобуси повернулися на підприємство без жодної подряпини, а люди – живими. Євген розумів, яка небезпека загрожує в цій поїздці, але не міг вчинити інакше. Адже людям із Маріуполя було набагато гірше. Тож у рейс пішли лише добровольці.
Наразі він продовжує возити робітників компанії. Попри небезпечну ситуацію на фронті, який вже близько, вирішив працювати до останнього. Навіть коли один з автобусів опинився в епіцентрі вибуху, що призвело до загибелі трьох працівників великої родини Метінвесту, Євген не змінив свого рішення допомагати рідному підприємству. Адже водіїв наразі дуже не вистачає. Іноді доводиться працювати поза нормою та жертвувати вихідним днем. Євген Лигач ніколи не відмовляється, бо розуміє, що тільки спільними зусиллями ми переможемо.
Євген має двох дітей, хлопчикам Ігорю та Єгору відповідно 11 та 7 років. Вони навчаються у Лисівській школі. Там працює вчителем хімії та біології його дружина Олександра. Родина завжди підтримує батька та переживає разом з ним всі труднощі війни.