Обласний конкурс "Жінка Донеччини": Тамара Любімова (номінація "Медикиня року")

Управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації представляє учасниць обласного конкурсу «Жінка Донеччини». Знайомтесь -  Тамара Любімова (номінація "Медикиня року").

Тамара Любімова — головна медична сестра КНП «Обласна клінічна травматологічна лікарня» м. Лиман Донецької області. Народилася у місті Сніжне 28 листопада 1962 року. 

У 1977 році закінчила 8-й клас з відзнакою, поступила вчитися в Краснолиманське медичне училище за спеціальністю фельдшер. У 1981 році отримала «червоний» диплом. За розподілом поїхала працювати в залізничну лікарню м.Іловайськ. З 1981 року Тамара працювала фельдшером медпункту на залізничному вокзалі ст.Іловайськ. Вона так любила свою роботу, що аж подих захоплювало! Бігла на виклики до пасажирських потягів, де за 15 хвилин стоянки потрібно було оглянути хворого, поставити діагноз, надати невідкладну допомогу. Слова вдячності від пасажирів зігрівали душу. В Іловайську зустріла своє кохання.   

Так склалося життя, що Тамара разом із родиною переїхала на постійне місце проживання до м.Лиман, де почала працювати в залізничній лікарні фельдшером «швидкої допомоги». Виклики, цікаві випадки, цікаві пацієнти. На «швидкій» немає випадкових людей. Ти або не «вписуєшся» в колектив і одразу тікаєш, або «швидка» стає частиною твого життя. «Швидка» одразу і назавжди стала частиною і життя Тамари. Тим часом підросли діти. Жилося якось легко, затишно. Улюблена робота, прекрасна сім’я, що ще потрібно для жіночого щастя!

Тамара була  дуже  щасливою в  житті… Але у 39 років вона стала вдовою. Це були неспокійні 90-ті та початок 2000-х  років. Треба було зціпити зуби й продовжувати жити. Жінка хапалась за любу роботу, підробляла як могла. Садила город, збирала врожай. Нічого - вижила, вистояла!

Минали роки. Наступив буремний 2014–й.  Тамара разом із родиною пересиділа в підвалі мінометні обстріли.  Взяла участь у відновленні розбитої лікарні.

У 2015 році в її житті сталася доленосна подія. Науково-дослідний інститут травматології та ортопедії, а згодом і обласна травматологічна лікарня, виїхали з окупованого Донецька до м. Лиман. Директор  з голими руками, на рівному місці зробив неможливе. За 2 місяці запрацював НДІ ТО, згодом лікарня. Не вагаючись ні хвилини, Тамара перейшла працювати в обласну травматологію. Спочатку медичною сестрою в травмпункт, а потім старшою медичною сестрою в приймальне відділення. Нова цікава робота.

І ось знов прийшла біда. 24 лютого 2024 року почалася війна. Фронт підійшов зовсім близько до міста. Було прийнято рішення евакуювати лікарню до м.Кропивницький і продовжувати працювати. Директор лікарні знову зробив неможливе. Вдруге з нуля підняв лікарню. Тамару було  призначено головною медичною сестрою. Знову нова робота, знову нічого не знає! Тендери, закупівлі аукціони, система прозоро, ліцензії… Від цих термінів паморочилась голова. Видача ліків, забезпечення лікарні засобами для дезінфекції, організація роботи в умовах відсутності персоналу (бо всі лиманці евакуювалися хто куди). А найважче — залишатися людиною, всіх заспокоїти, всіх вберегти в лиху годину. Тамара була і мамою, і нянею, і третейським суддею. Але це все дрібниці. Вона знов працює, знов рятує людей, стиснувши зуби, десь далеко-далеко сховавши свої почуття, емоції. 

На квартирі, які вона зараз винаймає у Кропивницькому, її з роботи  завжди чекає родина. Мама і син дивляться на неї сумними очима та іноді промовляють: «Хочемо додому, в Лиман!».  Але треба трішки потерпіти. Скоро буде наша перемога, всі повернуться на свою рідну Донеччину! Там все своє, там навіть повітря інше! Ось таке життя медикині Тамари Любімової.  Було і є важко, іноді навіть дуже важко. Але ж ми - УКРАЇНКИ! Ми - найсильніші дівчата у світі! Ми все зможемо, ми вистоїмо, ми переможемо! І будемо жити далі в вільній Україні!

Матеріал надано управлінням сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації