Обласний конкурс "Жінка Донеччини": Тетяна Тащенко (номінація "Вчителька року")

Управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації представляє учасниць обласного конкурсу «Жінка Донеччини». Знайомтесь - Тетяна Тащенко (номінація "Вчителька року").      

Народилась Тетяна Тащенко на Харківщині. Ще  школяркою мріяла навчати діток у рідній школі. Але доля вирішила, що їй буде краще в іншому місті, на Донеччині, в мальовничому селі Бахмутське. З цим селом пов’язане все  життя: жінки-дружини, жінки-матері, жінки-вчительки.

У  2001 році, Тетяна  молодою і трішки наляканою переступила поріг  затишної школи, де і почалася її нелегка, але цікава та дивовижна дорога у світ вчительства.  Жінка дуже любила працювати з дітьми, спостерігати, як вони зростають, як змінюються, дорослішають. Щиро раділа їхнім досягненням. Завжди у своїй роботі Тетяна намагалася залучати дітей до активної роботи, виховувала у них любов до рідного краю, повагу до старших. Вона з дітьми однією командою брали участь у конкурсах, олімпіадах та інших шкільних заходах. Чого тільки вони не робили! Малювали, віршували, складали  та проходили квести, знімали відеоролики. За участь у регіональній онлайн-конференції її учні отримали подяки, посіли друге місце в конкурсі відеороликів «Донеччина у роки Другої світової війни». Міські краєзнавчі конференції, олімпіади, конкурси завжди тішили Тетяну. Учні показували свою зацікавленість у вивченні історичних подій рідного краю. Бо без минулого нема майбутнього. Вчителька  впевнена, що її учні виростуть справжніми патріотами з активною громадянською позицією, вони - достойна зміна своїх батьків. 

Щоб іти в ногу з сучасним світом, Тетяна  намагалася завжди розвиватися. Брала участь у фахових конкурсах, конференціях, стала співавтором посібника  для вчителів історії «Методика вебквесту (пізнавальної гри), як інноваційна освітня технологія»  обласної творчої лабораторії при Донецькому ІППО.

Жила, цікавилась, мріяла та планувала майбутнє. Вона була щасливою. Вранці  йшла до школи, з нетерпінням чекала зустрічі зі своїми гамірними та непосидючими учнями. Разом з ними  раділа їх успіхам і сумувала при невдачах. Ввечері поспішала додому, де її очікували рідні. Гарне було життя, іноді буденне, але від цього прекрасне. Було… до 24 лютого, до нічного дзвінка, до перших новин і до того моменту, коли Тетяна все ж таки зрозуміла, що те життя закінчилося. Закінчилося таким, як воно було, тихим, спокійним, розпланованим. Почалася війна, про яку вона понад 20 років розповідала школярам на уроках, як у старих фільмах. Війна, яка зламала долі, знищила життя, війна прийшла і на її поріг. На поріг фортеці, яка, як жінка вважала, завжди буде дарувати тепло і затишок її родині. На початку березня вони виїхали з дому, з рідної Донеччини, яку з нелюдською злістю, підступно знищував ворог. Залишили  все своє життя. Забрали деякі речі та дітей і поїхали, як думали, на декілька тижнів на Харківщину, яка знову, як в дитинстві прийняла, приголубила маминими руками та стежками дитинства. Було страшно, незрозуміло і нереально. Але новини й повідомлення сусідів, які залишилися вдома під постійними обстрілами, кожного дня приводили до тями. Вдома було страшно і боляче. Перші звістки про загиблих сусідів, про те, що закінчується питна вода і ліки. Це моторошно. Саме ця інформація змусила Тетяну спробувати допомогти односельцям. Вона  почала шукати волонтерів, організації, які допомагають людям, що залишилися на території бойових дій. Не розуміла, як це робити, але дуже хотіла допомогти. І їй це вдалося. Вперше у соцмережі разом з донькою звернулися з проханням про допомогу. Тетяні вдалося накупити ліків, навіть інсулін в аптеці дали без рецепта, дякувати небайдужим людям. Ліки відправили "Новою поштою" в Краматорськ, а звідти в Бахмутське, односельцям. Далі були харчові продукти, засоби гігієни та інші необхідні речі, які так були потрібні людям, що залишалися вдома, у підвалах в надії, що скоро ворога відкинуть і все закінчиться. Понад три місяці Тетяна з друзями, знайомими, небайдужими  з гуманітарних організацій  відправляли допомогу  в Бахмутське. Але, на жаль, лінія фронту швидко наближалася, людей вивозили волонтери, село пустіло, аж до того моменту, коли там не залишилося нікого. Випалена земля, зруйновані будинки та долі.

На сьогодні Тетяна  працює у своїй рідній школі, хай дистанційно, але для неї це важливо і цінно, це як ниточка, яка пов’язує її з рідною домівкою, з її щасливим минулим..

Кожного ранку Тетяна прокидається з мрією в Перемогу. Вона вірить у міць і незламність наших воїнів–захисників. Жінка впевнена, що повернеться у свою рідну оселю, школу, пройде вулицями свого села, яке вони всі разом  відбудують. І  знову повернеться до того щасливого, спокійного життя без війни в нашій  квітучій Україні.

Матеріал надано управлінням сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації