Українська революція, що розпочалася у березні 1917 року, стала переломним моментом нашої історії. Тоді сформувалася ідея державної незалежності, яка визначила подальший розвиток українського народу. Революція прискорила становлення української політичної нації, формування культурної еліти й економічного незалежного селянства.
Але після Жовтневого перевороту від 1917 і по 1921 роки на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони окупували і знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену в 1917 році. Через затяту боротьбу українців комуністичний режим для зміцнення становища в Україні змушений був піти на створення у 1919-1920 роках квазідержави – УСРР і певні поступки українському національному рухові.
У 1920-х роках Україна переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом «Геть від Москви!» формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця 1920-х років у СРСР ствердився тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Бідь який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих або великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко придушувався і карався.
Форсована індустріалізація та суспільна колективізація кінця 1920-их призвели до невдоволення людей у різних регіонах СРСР. Найактивніше спротив чинила Україна, яка мала досвід власної державності у попередній період. Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.
У 1930 році в Україні відбулося понад 4 тисячі масових виступів, в яких взяли участь, за оцінками дослідників, 1,2 мільйони осіб. Протести були стихійними та розрізненими. Добре озброєні і підготовлені війська порівняно швидко придушували їх. Але опір все одно змусив комуністів призупинити колективізацію.
І в 1932, і в 1933 роках у різних куточках України режим змушений був придушувати масові виступи – «волинки», які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян не стільки відстояти свої права, як просто вижити. За перші 7 місяців 1932 року органи ГПУ (главное политическое управление) зафіксували в УСРР 930 масових протестів виступів, що становило понад 56% усіх антивладних виступів в СРСР за цей час.
У першій половині 1932 року в Україні з колгоспів вийшли десятки тисяч селянських господарств, які прагнули відновлення економічної свободи. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад ризикували відмовлятися від нереальних планів хлібозаготівель.
Цей стихійний спротив окупаційна влада назвала підготовкою антикомуністичного повстання, яке начебто мало вибухнути навесні 1933 року і використала як виправдання вбивства голодом.
Головна ж причина вчинення Голодомору полягала у тому, що українська нація, друга за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Україна стояла на заваді створення тоталітарної комуністичної імперії. Широку кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому режим поставив за мету знищити українців як політичну націю, котра рано чи пізно могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.
Голодомор був спеціально спланованою і ретельно замаскованою каральною операцією.
Внаслідок умисного створення умов, несумісних із життям, за кілька місяців у 1932-1933 роках в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистики смертності унеможливлюють встановлення точної кількості й вичерпного поіменного списку жертв.
Голод став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний та політичний розвиток українців як спільноти, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації, наслідки цієї катастрофи відчуваємо і понині.
Україна і світ вшановують пам’ять про Голодомор та інші великі трагедії народів як данину непростому минулому та запоруку недопущення подібних явищ у сучасному і майбутньому людства.