Мої вітання всім учасникам цьогорічного онлайн-форуму!
Цей захід об’єднав 15 тисяч лідерів шкільного самоврядування.
І скажу чесно: пропозиція організаторів звернутися з мотиваційною промовою викликала чимало запитань. Ви чули десятки промов, лекцій і тренінгів, тож чим вас здивувати? Чи зможу я бути оригінальним і дійсно корисним? Як краще звертатися до вас – юних та прогресивних, але водночас серйозних, успішних і вже майже дорослих? Хлопці та дівчата? Guys? Можливо, пані та панове?
Чи вживати слова «тік-ток», «вайб», «рофл», щоб не здаватися динозавром, або ж «стріляти» науковими термінами, як ходяча Вікіпедія?
Забагато сумнівів, чи не так? Хтось, напевно, подумав: а це точно мотиваційна промова? Насправді це й буде моя перша порада вам.
Щойно ви побачили, що вагання, нерішучість, невпевненість заважають і гальмують. З’їдають ваш час та енергію для руху до мети.
Здавалося, висновок тут очевидний? Не вагайтесь, не звертайте зі шляху та впевнено йдіть до кінця. Насправді не зовсім так.
Бо моя друга порада – сумнівайтесь. Навіть коли рішення здається очевидним, ідея – стовідсотковою, інформація достовірною. Адже все може виявитися зовсім навпаки. Тому – сумнівайтесь.
Я вас заплутав? Окей, треба пояснити. Правда й парадокс у тому, що вам однаково можуть заважати як постійні сумніви, так і надмірна самовпевненість. Ви запитаєте: коли ж тоді користуватися першою порадою, а коли – другою? І тут я міг би сказати, що ви ніколи не дізнаєтесь, чекає на вас успіх або невдача, допоки не спробуєте.
Та впевнений, що, загугливши, можна знайти цю фразу в сотнях інших промов. Їх проголошували як дійсно видатні особистості, так і «пустушки», які повчають інших, хоча нічого не досягли.
То де ж правда? І чому все так складно?
Насправді – просто й навіть дещо банально. Щоб зрозуміти, як саме діяти, вам треба пройти власний шлях – з перешкодами, стінами, скепсисом, зачиненими дверима та розставленими граблями.
На них обов’язково доведеться наступити й набити свої ґулі. Зробити свої помилки, щоб зробити свої висновки. І в цьому сенс моєї третьої поради. Не сподівайтеся на мотиваційні промови й лекції з розвитку. Вони важливі, та не визначальні. Слухайте, але не слухайтесь беззаперечно. Дивіться, але не засліплюйтесь. Шукайте приклади для наслідування, але не кумирів. Ставте перед собою амбітні цілі, але не ставайте їхнім цілодобовим рабом. А найголовніше: пам’ятайте, що будь-які слова й поради, навіть сказані вище, – не істина в останній інстанції і не пряма вказівка до дій.
Генрі Форд і Стів Джобс, Сергій Корольов і Борис Патон стали собою без лекцій на Тедексі. І навіть без історій успіху, що продаються на всіх АЗС. У кожного з них був свій унікальний шлях у підручники з історії. Впевнений – і у вас також.
Я думаю, ви часто чули, що ваше покоління є надією України.
І це абсолютна правда. Ви мислите інакше, ніж ми, ніж наші батьки. Ви народились у незалежній, демократичній державі, у цифровому світі, у новому тисячолітті. Тисячолітті великих викликів, але водночас і великих можливостей. Коли не обов’язково чекати 10 або 20 років, щоб чогось досягти, коли ще навчаючись у школі, можна створити успішний стартап, виступити на Генасамблеї ООН, стати відомим для мільйонів людей просто завдяки камері на телефоні та своїй фантазії. Тож чи потрібно взагалі мотивувати вас до дій? Думаю, питання риторичне.
Ви самі все чудово знаєте. Розумієте, чого хочете. Ви розумні, талановиті, амбітні та сміливі. Тому єдине, що я можу сказати на завершення, – у вас точно все вдасться!