Металургія, яка складається із чорної та кольорової - найважливіша галузь важкої промисловості, підприємства якої виробляють чавун, сталь, прокат, сталеві й чавунні труби, феросплави, металеві вироби промислового призначення. Без продукції металургії неможливий розвиток народного господарства, особливо у сфері будівництва, транспорту, машинобудування тощо. І хоча історія металургії заліза налічує майже 3 тисячоліття, його промислове виробництво на металургійних підприємствах розпочалось лише у середині другого тисячоліття.
Донецький степ, де у ХVIII столітті розвідані великі поклади кам’яного вугілля, мав всі переваги перед суровим Уралом, центром виробництва металу в тодішній Російській Імперії, насамперед своїм географічним розташуванням.
04 жовтня 1800 року на Донбасі видала чавун перша доменна піч новозбудованого Луганського (Катеринославського) заводу. Цю дату прийнято вважати днем народження української металургії.
Після поразки Російської імперії у Кримській війні 1853-1856 роках, в країні виникла потреба у великих обсягах сталевих виробів для армії та флоту, а також залізних рейках для будівництва залізничних шляхів.
У 1858 році почалось будівництво нового казенного заводу на річці Садка, поблизу села Корсуні (околиці сучасного м. Єнакієве) після відповідного рішення уряду. Завод названо Петровським та збудовано поблизу від родовищ кам'яного вугілля і залізної руди. Перша плавка в доменній печі відбулася у квітні 1862 року. На цьому заводі вперше в Україні і Російській Імперії здійснено доменну плавку на вугільному коксі. Але через великий жар горно печі було зіпсоване. Існуючу доменну піч замінили новою системою, яка теж виявилася непридатною. Подальші досліди по відновленню працездатності заводу ні до чого не привели, тому його невдовзі закрили.
Ухвалення у 1866 році закону, що сприяв розвитку залізниць та галузей промисловості, передусім тих, що виготовляли рейки, відкрило нову сторінку в історії металургії краю.
Датою зародження металургійної галузі на Донеччині стає 1869 рік, коли британський промисловець Джон Юз викупив концесію із будівництва на півдні Російської імперії заводу з виробництва залізних рейок. Місце було вибрано біля с. Олександрівка, поряд з розвіданими покладами кам’яного вугілля та залізної руди. У тому ж році почалось будівництво заводу. Влітку 1870 року з Британії на Донбас на 8 суднах доставлено устаткування й інструменти, а також прибуло близько сотні фахівців - робітників та інженерів, в основному з Південного Уельсу. Доставлену у порт Таганрог техніку на волах везли по степу сотні кілометрів. Від самого початку підприємство будувалось як комплексне з повним виробничим циклом, до якого входили безпосередньо сам завод, залізнична гілка що пов’язувала Юзівку з Курсько-Харківсько-Азовською залізницею. Наступні два роки пішли на будівництво першої доменної печі. У квітні 1971 року її було запущено, але через три дні після пуску, через неможливість підтримувати необхідну температуру, її зупинили. Піч потребувала серйозної перебудови. І тільки в січні 1872 року проведено випуск першого чавуну «Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізоробного та рейкового виробництва». Юзівський завод став першим на території українських губерній виробництвом, на якому з місцевих покладів залізної руди та кам’яного вугілля виплавляли чавун та переробляли його на сталь. У 1873 році на заводі побудовано 24 пудлінгові і 13 зварювальних печей, прокатні стани для виробництва залізних рейок, смугового і сортового заліза. Завод почав працювати за повним металургійним циклом. Впродовж 1878-1882 рр. запустили чотири мартени, що дозволило випускати більш якісні залізничні рейки та металопрокат. Із 1886 року по Катеринінській залізниці почали доставляти більш якісну руду з Кривого Рогу. Перед початком ХХ століття на Юзівському заводі вироблялись чавун, рейки, листова сталь, прутковий метал. У 1899 році річний обсяг виплавки чавуну на заводі досяг 17,7 млн пудів (283 тис. тон). З 1880 року його виробництво зросло в 22 рази. На початку двадцятого століття на заводі працювали сім доменних і десять мартенівських печей, чотирнадцять прокатних клітей. Завод став найбільшим виробником чавуну в країні. Для внутрішньозаводських переміщень сировини, полуфабрикатів підприємство мало власне локомотивне депо.
Перед початком Першої світової війни на заводі Новоросійського товариства будуються та вводяться в експлуатацію нові коксові печі, мартенівський цех.
1879 рік – поблизу ст. Микитівка відкрито ртутні руди. У грудні 1886 року гірничими інженерами А. Мінєнковим та О. Ауербахом запущено підприємство кольорової металургії з виробництва ртуті «Товариство ртутного виробництва «О. Ауербах і Ко». Видобуток сировини та виробництво ртуті зростало швидкими темпами та вже у 1897 році виготовлено ртуті 626,6 тон. Це давало змогу експортувати її за кордон.
У 1885 році у с. Макіївці створено ливарно-механічний завод. У 1889 році його перейменовано у машинобудівний завод Російсько-Донецького товариства. З 1897 року - труболиварний завод.
Велике значення для становлення металургії Донецького краю відіграли закордонні промисловці та інженери. З початку 90-х років ХІХ століття в регіоні почався справжній металургійний бум. Саме в цей період побудовані основні металургійні заводи Донбасу, які разом із заводом Новоросійського товариства визначили подальший розвиток металургійної галузі нашого краю.
У квітні 1893 року у с. Дружківці «Донецьким товариством залізоробного і сталеливарного виробництва», яке утворено з ініціативи французьких підданих Пастера і Вердьє, закладено металургійний завод. У травні 1894 року на заводі задута перша доменна піч, яка через сім днів видала перший чавун, а через рік запущено бесемерівське відділення і рейкопрокатний стан. У 1897 році завод стає лідером по виробництву залізничних рейок. У зв’язку з нестачею палива та руди у 1917 році роботу заводу призупинено, а в 1920 році його об’єднано з Торецьким Сталеливарним заводом, який у подальшому став машинобудівним.
1895 рік - після затвердження Статуту акціонерного товариства «Російсько-бельгійське металургійне товариство» почалось будівництво Петровського (з 1921 року - Єнакіївського) металургійного заводу та копалень. Поблизу р. Корсунь зведено дві доменні печі, два бесемерівські конвертери, рейкопрокатні, механічні та чавуноливарні відділення, 120 коксових батарей. У 1897 році – задута перша доменна піч і отримано перший чавун. У 1900 році вже задута третя доменна піч та почала функціонувати перша 20-тонна мартенівська піч. Протягом наступних 4 років на заводі будуються ще два мартени та дрібносортний прокатний стан. До 1914 року на підприємстві працювали 6 доменних і 7 мартенівських печей, 2 конвертери, 8 прокатних станів.
1896 рік - у Костянтинівці бельгійським акціонерним товариством залізопрокатних заводів засновано металургійний завод. У 1897 році почали давати продукцію ливарний та механічний цехи. Станом на 1903 рік введено в експлуатацію три мартенівські печі, в 1913 році - ще дві. Станом на 1913 рік на заводі діяли доменна піч об’ємом 350 м³ і п'ять мартенівських печей, середньосортний, дрібносортний та листовий прокатні стани. На підприємстві виготовлялося 60,3 тис. тон чавуну, 63,4 тис. тон сталі, 60,5 тис. тон прокату. Завод виробляв залізо сортове і покрівельне, рейкові скріплення, ресори для вагонів, балки, різне лиття та ін. Товариство мало в розпорядженні два власних залізних рудника в Криворізькому басейні.
У 1897 році Нікополь-Маріупольским гірничо-металургійним товариством (засновники – О. Ю. Ротштейн із Пруссії та Е. Д. Сміт з США) для заводу «Нікополь» у США закуплено та перевезено до Маріуполя металургійний завод із трубозварювальним цехом. У тому ж році видав першу продукцію трубний цех. У тому ж році видав першу продукцію трубний цех. Одночасно зводилися дві домни, нові мартени, прокатні стани, ливарний, механічний та інші допоміжні і ремонтні цехи. На повну потужність завод став працювати у 1899 році.
У серпні 1898 року на заводі «Краматорського металургійного товариства», заснованого німецькою машинобудівною фірмою «В. Фіцнер і К. Гампер», задуті доменні печі № 1 та № 2 та отримано перший чавун. На протязі десятиріччя на підприємстві введено в дію мартенівський цех, прокатний стан 620 та дротовий. У 1910 році почав працювати прокатний цех.
У 1898 році французьким Генеральним товариством чавуноплавильних, залізоробних і сталеливарних заводів у Росії, у с. Макіївці збудовано металургійний завод. У червні 1899 року почала діяти перша доменна піч цього заводу потужністю 115 тон чавуну на добу. У 1910 році підприємство становиться Макіївським металургійним заводом анонімного товариства «Російський гірничий і металургійний «Уніон», або просто Заводом «Юніон». У 1916 році після побудови мартенівської печі № 6 завод досягає максимальної продуктивності: чавуну - 235,8 тис. тон, сталі мартенівської - 188,5 тис. тон, прокату - 131,1 тис. тон.
У 1899 році у Маріуполі бельгійським акціонерним товариство «Провіданс» запущено завод «Руський Провіданс» за 5 кілометрів від заводу «Нікополь». На заводі працювали дві доменні, три мартенівські печі, великосортний і рейкобалковий прокатні стани, дві вагранки для чавунного лиття і коксовий цех. Основна продукція заводу - чавун, листовий та різний сортовий метал: балки, рейки, кутові, круглі та квадратні профілі.
За цей невеликий проміжок часу виробництво чавуну і сталі на Донбасі виросло у чотири рази. Якщо у 70-ті роки ХІХ століття доля металу з Донбасу складала 0,1% від виробництва в країні, то вже 1900 року вона дорівнювала 51 %.
1914 рік – у м. Харцизьку на базі збудованого у 1899 році котельно-механічного заводу створено Харцизький трубний завод.
До початку Першої світової війни на металургійних підприємствах краю вводились нові домни та сталеплавильні агрегати, коксові батареї, сортові та листопрокатні стани.
Протягом 1918-1919 рр. всі металургійні підприємства на території Донеччини націоналізовано радянською владою. У зв’язку з пошкодженням залізничних магістралей та відсутністю сировини більшість агрегатів металургійних підприємств зупинили роботу, законсервовані або переведені на «холостий» режим роботи.
Починаючи з 1920 року на підприємствах галузі почалось поступове відновлення роботи. Завод Нікополь-Маріупольського товариства і «Руський Провіданс» у січні 1920 року об’єднано в один, який отримав назву «Маріупольські об'єднані металургійні державні заводи», а у 1924 році підприємству присвоєно ім’я Ілліча.
У липні 1921 року запущено після ремонту доменну піч № 1 Сталінського (колишнього Юзівського) металургійного заводу, до кінця 1921 року виробництво металу на заводі відновлено.
У 1920 році відновлено роботу Краматорського металургійного заводу. До 1926 року обсяг випуску продукції доменного та мартенівського цехів перевищив довоєнний рівень 1913 року.
У 1918–1930 рр. Макіївський труболиварний завод існував як цех Макіївського металургійного заводу.
У 1927 році Микитівські ртутні підприємства разом з вугільними перетворено на єдиний комплекс - «Микитівський ртутний комбінат».
У 1925 році більшовицьким урядом прийнято рішення з розбудови країни та переведення економіки на рейки індустріалізації. Для будівництва нових об’єктів інфраструктури, видобувної та переробної промисловості, машинобудівних підприємств, засобів механізації робіт виникала потреба у великій кількості металу, тому перше місце за обсягом капіталовкладень в ці роки займає металургійна промисловість. У чорній металургії значна частка коштів спочатку спрямовувалася на нарощування потужностей існуючих підприємств.
На Донеччині глибокій модернізації піддався насамперед Макіївський металургійний завод, який перед Другою світовою війною став найпотужнішим у СРСР та випускав 10 частину вироблених в країні чавуну та сталі. У вересні 1929 року на заводі введено в експлуатацію першу в країні повністю механізовану доменну піч № 4, об'ємом 842 м³, а у 1933 році тут введено в експлуатацію перший в Україні та СРСР блюмінг.
На Єнакієвському металургійному заводі у 1931 році уведено до експлуатації першу вітчизняну розливну машину, у 1938 році запущено першу вітчизняну аглофабрику.
У 1928 році на Костянтинівському металургійному заводі впроваджується програма реконструкції підприємства, в ході якої збільшено ємність мартенівських печей, в 1932 році введено в дію доменну піч № 2, механізовано прокатні стани, модернізовано енергетичне господарство.
На Сталінському металургійному заводі з 1928 року почалося технічне переоснащення виробництва. У 1936 році завершено реконструкцію заводу - побудовано новий мартенівський цех, механізовано листопрокатний і сортопрокатний цехи, на місці старого рейкопрокатного цеху введено в експлуатацію новий потужний блюмінг.
У 1930 році труболиварний цех Макіївського металургійного заводу реорганізовано в окреме підприємство – Макіївський труболиварний завод.
На Маріупольському заводі ім. Ілліча введено в експлуатацію трубний цех – найбільший в Європі, а у 1931 році почато будівництво його другої черги. У 1933 році на заводі будується перший в СРСР листообробний цех (цех холодної прокатки), призначений для виробництва тонкого листа який йшов на потреби транспортного машинобудування.
Одночасно, уряд СРСР затверджує рішення побудувати на узбережжі Азовського моря новий металургійний завод потужністю в 2,2 млн. тон чавуну на рік. У 1930 році у м. Маріуполі розпочато будівництво підприємства та морського порту металургійного заводу «Азовсталь», а для підходу до порту по Азовському морю прокладається новий судноплавний канал.
12 серпня 1933 року на металургійному заводі «Азовсталь» отримано перший чавун. У січні 1935 року на заводі почало діяти сталеплавильне виробництво - стала до ладу перша в СРСР 250-тонна хитна мартенівська піч. У квітні 1939 року з Керчі до порту «Азовсталь» пароплавом «Судком» доставлено першу партію гарячого агломерату для доменних печей. Подібне перевезення гарячого агломерату на суднах освоєне вперше у світовій практиці. А в травні того ж року на доменній печі № 3 встановлено світовий рекорд з продуктивності – 1614 тон чавуну за добу.
Для покриття потреб країни у цинку в квітні 1928 року в м. Костянтинівці розпочали будівництво заводу кольорової металургії. У листопаді 1930 року запущено Костянтинівський цинковий завод. У 1931 році на заводі вироблено 2,3 тис. тон цинку, у 1936 році вже 11 тис. тон.
Напередодні Другої світової війни:
- на території Донецької області діяло дев’ять заводів чорної металургії: Краматорський, Костянтинівський, Єнакіївський, Макіївські - металургійний та труболиварний, Сталінський, Харцизький трубний та Маріупольські - імені Ілліча, «Азовсталь», та два заводи кольорової металургії – Костянтинівський цинковий завод та Микитівський ртутний комбінат;
- на заводах чорної металургії працювало 65,9 тис. робітників, кольорової - 2,0 тис. робітників;
- металурги області давали щороку 4,5 млн. тон чавуну, 3,66 млн. тон сталі та 2,9 млн. тон прокату, що складало відповідно 30%; 20% та 22% від загального виробництва металопродукції у Радянському Союзі.