Напередодні Дня Української Державності ми продовжуємо гортати сторінки історії Донеччини, які свідчать, що державотворчі процеси, боротьба за волю України та національна свідомість завжди були властиві мешканцям області. Сьогодні мова піде про діяльність у нашому краї Організації українських націоналістів. Радянські історики (як і їх спадкоємці з сучасної країни-терориста) завжди приховували справжні масштаби географії поширення ОУН, втовкмачуючи усіма засобами пропаганди, що підтримували її тільки на західноукраїнських теренах. В реальності ж, ОУН діяла і на Сході, і в Центрі, і на Півдні України, маючи усюди розгалужену мережу підпілля та отримуючи допомогу від місцевих мешканців.
23 серпня 1992 року, за день до першої річниці проголошення Незалежності, в невеличкий номер одного з київських готелів завітала ціла делегація. 73-річний тимчасовий мешканець скромних апартаментів спілкувався з групою молоді та давав інтерв`ю журналістам, що збирали матеріал для фільму. Документальне кіно мало бути присвячене темі на той час не надто дослідженій та непублічній - діяльності ОУН на Донеччині, а знімальна група була з Донецька. З міста троянд та териконів були і кілька студентів, які скористалися нагодою побачити людину, що увійшла в історію нашого краю. В номері мешкав Євген Стахів - український патріот, який у 1942 році був відряджений на Донбас націоналістичним рухом із метою організації підпілля. 50 років потому він прилетів до Києва, де в ті дні брав участь у першому Всесвітньому форумі українців.
«Я прибув на Донбас у лютому 1942 року і перебував там до червня-липня 1943-го, – згадував Євген Стахів. – Організовував підпілля, українське національне патріотичне підпілля, гаслом якого було «Смерть Гітлеру, смерть Сталіну», підпілля націоналістичне, що боролося за українську самостійну, демократичну державу».
Це гасло оунівців, як і їх ідеї, були дуже зрозумілі та близькі людям на Сході України. Пам`ятаючи про насильницьку колективізацію, голодомор та репресії більшовицької влади, перебуваючи в умовах тотального терору нових окупантів, «східняки» мали причини бажати скорішої смерті як фюреру нацистів, так і вождю комуністів. І не тільки бажати, але й діяти. Важливо також, що за самостійну державу боролися не тільки українці, фактично підпілля було інтернаціональним, бо, після проведення НКВД у 30-х роках «грецької» та інших операцій, радянську владу, як і гітлерівців, на Донеччині зненавиділи представники самих різних народів.
Тому націоналістичне підпілля у Донецькій області з`явилося ще до появи Стахіва. Так, у 1940 році на території Харцизького району було заарештовано працівника шахти "Великан" Йосипа Коця. На слідстві він підтвердив приналежність до оунівського підпілля. Також було виявлено групу осіб, яку він встиг організувати на шахті.
Читайте також: Синьо-жовтий Бахмут - 1917 року над містом замайорів український прапор
Сповідуючи ідею Соборності, оунівці бачили Донеччину невід’ємною частиною Української держави. У 1941-му на Схід рушають похідні групи ОУН. Перший рій оунівських підпільників з'явився на Донеччині у жовтні того року в окупованому Маріуполі. Його очолював Володимир Болгарський-Булавський, чисельність складала 12 осіб. У лютому 1942 року всі вони були заарештовані німцями, однак Болгарський-Булавський за чотири місяці встиг організувати великі групи ОУН в Горлівці, Костянтинівці, Волновасі, Маріуполі.
З кінця лютого 1942 року на Донбасі починає діяти група Євгена Стахіва та Івана Клима. В цей час утворюються два проводи ОУН (б), що об'єднали південні райони області (з центром у Маріуполі), та північні (з центром у Горлівці). В документах НКВД вони зазначені як окружні проводи ОУН. В Донецьку (тоді – Сталіно) було утворено міський провід ОУН.
За 1941-1943 роки ОУН (б) створила на Донбасі розвинену структуру зі своїм керівництвом, зв'язковими і явковими квартирами. Оунівське підпілля діяло у Авдіївці, Волновасі, Горлівці, Комсомольському, Костянтинівці, Красногорівці, Макіївці, Маріуполі, Сталіно, Ясинуватій, а також в Андріївському, Артемівському, Будьонівському, Ольгинському і Чистяковському районах. Були в нашому краю і мельниківці, але за чисельністю підпілля ОУН (м) поступалося бандерівському.
Наскільки масовим було націоналістичне підпілля на Донеччині, враховуючи, що специфіка такої діяльності змушувала до конспірації та додаткових заходів безпеки при залученні нових людей? Історики оцінюють число членів ОУН на Донбасі в цей період близько тисячі, додаючи, що навколо них було об'єднано ще близько десяти тисяч осіб. Щодо походження, то члени оунівського руху в області були представлені переважно місцевими мешканцями (50 %) та вихідцями з Центральної України (40 %), а «західняків» було лише відсотків 10. За масштабом націоналістичної діяльності на Донеччині особливо виділявся Маріуполь, де оунівці певний час контролювали одну з місцевих газет і навіть підтримували зв'язок з бандерівським окружним керівництвом Єйську.
Читайте також: Битва на Калці: Донеччина вже 800 років на передовій українського спротиву
Як і в інших регіонах, на Донеччині оунівці поширювали листівки, спрямовані як проти німців, так і проти радянської влади. Застосовувався широкий спектр напрямків роботи – від нелегальних озброювання та виготовлення підроблених документів до елементів легальної діяльності. Так, важливим напрямком був розвиток Просвіти. В багатьох населених пунктах Донеччини створили її осередки, і, навіть, якщо організаторами були не кадрові оунівці, то вони все одно швидко потрапляли під ідейний вплив ОУН. Просвіта проводила культурно-просвітницьку роботу, а одночасно проводився підбір кандидатів для підпілля.
Спочатку німці не мали інформації про існування похідних груп ОУН та українського підпілля, але незабаром гестапо почало отримувати дані про те, що на Донеччині діють не тільки прокомуністично, а й націоналістично налаштовані групи підпільників. Почались арешти та фізичне знищення членів оунівських груп та їх симпатиків. У 1943 році німці провели серію репресивних акцій проти ОУН. Були арештовані та страчені підпільники в Костянтинівці, Краматорську, Слов’янську, Горлівці, Ольгинці, Красноармійську, Маріуполі.
Після звільнення Донбасу від німецької окупації репресії проти оунівців продовжили радянські спецслужби. У жовтні 1943 року було розгромлено 5 районних проводів ОУН, що базувалися навколо Сталіно. З осені 1943 року до 1947 року було заарештовано і засуджено близько 400 членів ОУН та їхніх симпатиків. Але оунівське підпілля на Донеччині діяло до першої половини 1950-х років. А останнім членом ОУН на Донбасі вважається український активіст М. Янковський, заарештований в Дзержинську (нині Торецьку) у 1958 році.
Читайте також: "Українізація" та "коренізація" - інструменти радянського контролю над Україною
Активізація оунівського руху на Донеччині на межі 40-50-х років певною мірою була спричинена намаганнями ОУН відновити підпілля по всій території України (в той час йшла війна в Кореї – перше після Другої світової війни збройне протистояння демократичного світу та тоталітарного СРСР, і в ОУН розраховували, що цей конфлікт буде поглиблюватись). І знову, як і в роки Другої світової, ОУН знаходила підтримку та послідовників серед місцевого населення.
Так, 1950 року під Горлівкою було виявлено криївку ОУН з літературою, а в середині 1950-х саме в районі цього міста, за звітами органів держбезпеки, панували найбільш пробандерівські настрої в області. На Донеччині створювались нові підпільні групи, наприклад, «Свобода праці» у 1949 році в Маріуполі. 14 з 15 її членів були молодими робітникам, що готувались боротися з радянською владою та більшовицькою партією. Працювали і діяли вони на заводі «Азовсталь» - тому самому, який більш ніж через 70 років стане одним з символів боротьби українців з російськими окупантами, боротьби за вільну Україну.
Читайте також: Тризуб у Краматорську - невідомі сторінки історії