«Молода людина року – 2025» - Людмила Савченко

Учасниця обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Серце, віддане Донеччині» Людмила Савченко

Я, Людмила Савченко, народилася 1993 року в селі Златоустівка Волноваського району Донецької області.

З раннього дитинства була пов’язана з традиційною культурою: з шести років почала навчатися традиційного співу. У 2010 році вступила до Студії з підготовки акторських кадрів при Національному заслуженому академічному українському народному хорі ім. Г.Г. Верьовки. У 2012 році завершила повний курс навчання за напрямом «артист хору».

Під час навчання, у 2011 році, мені випала нагода поїхати у гастрольний тур по Європі (Польща, Німеччина, Австрія, Угорщина, Словаччина) разом із малим складом хору Верьовки як студентці студії.

Уже в студентські роки почала долучатися до польових досліджень в Донецькій області. Разом із фольклористкою та дослідницею Іриною Крюченко кілька разів брала участь в етнографічних експедиціях по селах Донеччини, де записувала зразки усної народної творчості, традиційні пісні, перекази, обряди.

У 2016 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «Музичне мистецтво», отримала кваліфікацію артистки-вокалістки, артистки хору, викладачки, керівниці вокального ансамблю.

З 2017 до 2020 року працювала в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, виконувала сольну партію у виставі «Жив собі пес», зокрема відкривала спектакль традиційною піснею «Ой, там на горі».

У 2017–2023 роках викладала народний вокал і керувала фольклорним ансамблем «Святадар» у Київській дитячій школі мистецтв № 8. У 2021–2022 роках очолювала вокально-хоровий відділ. Фольклорний ансамбль «Святадар», з яким я працювала, неодноразово здобував найвищі нагороди на всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Основу репертуару становив саме фольклор Донеччини. У 2018 році організувала сольний концерт учнів ансамблю, а також була членкинею журі Міжнародного фестивалю-конкурсу «Inna-Brovary» в номінації «Народний вокал».

Глибоко занурюючись у традиційну вишивку Донеччини та володіючи багатьма її техніками, того ж року, на замовлення до святкування 95-річчя Волноваського району Донецької області, створила вишитий орнамент – вишиванку Волноваського району, стилізований під локальні особливості нашого краю — з притаманними елементами та кольорами для нього.

Понад 10 років цікавлюся традиційним вбранням і аксесуарами. Пройшла курс із ткацтва крайок, володію кількома техніками та працюю на трьох різних інструментах. За архівними фотографіями виготовляю намиста за зразками переселенців з Донеччини, шию та реконструюю традиційні елементи вбрання.

Створюю віночки з балабонів за зразками регіонів України, воскові вінки за старовинними зразками Донеччини, аксесуари — ладунки (кишені, гаманці), пояси. Маю власну колекцію автентичного жіночого строю, частину якого реставрувала власноруч. Окрім цього, володію окремими видами традиційного ремесла — виготовленням різдвяних павуків, писанкарством, нині навчаюся гончарному ліпленню.

Після повномасштабного вторгнення у 2022 році, задля безпеки свого маленького сина, змушена була виїхати до Німеччини. Проживаючи там, брала участь у концертах традиційної музики та проводила майстер-класи з традиційного співу, зокрема пісень, характерних для Донеччини (у Кельні, Дюссельдорфі, Фрайбурзі, а також онлайн у США). Створила студію традиційного співу «Голос степу» в місті Траунштайн, до якої входили українські біженці (здебільшого з Донеччини), а також німці. Ми вивчали й виконували українські традиційні пісні.

Записала понад 20 традиційних дитячих забавлянок та 3 колискові пісні Донеччини у власному виконанні.

Проводила розіграш «Намисто за донат» на своїй сторінці у соцмережах. Намисто виготовила власноруч, а кошти, зібрані під час розіграшу, були передані на потреби Збройних Сил України. Планую й надалі поєднувати творчість із благодійністю.

У 2023 році почала працювати в Донецькому обласному навчально-методичному центрі культури методистом відділу образотворчого мистецтва. Також на мене покладено обов’язки з реалізації заходів щодо збереження та популяризації нематеріальної культурної спадщини Донеччини.

Працюючи в ДОНМЦК, за підтримки Донецької облдержадміністрації, я змогла реалізувати низку проєктів, заходів та семінарів, зокрема проєкт «Скарби зі скрині часу» до Дня традиційного автентичного костюму, де я представила елементи своєї колекції; освітній онлайн-проєкт «Подорож традиціями Донеччини. Збережи історію!», у межах якого створюю онлайн-уроки; круглий стіл «Традиційна культура Донеччини під час війни: від дослідження до збереження», приурочений до Дня етнографа; тематичні семінари, презентації, методичні розробки та виступи, присвячені елементам нематеріальної культурної спадщини Донецької області.

Нещодавно я повернулася до України, і зараз продовжую працювати, реалізовувати проєкти, ділитися досвідом та знаннями, поширювати інформацію про унікальну спадщину нашого краю як у межах своєї роботи в ДОНМЦК, так і тому, що вважаю збереження й популяризацію культури Донеччини своїм особистим обов’язком.

Дуже люблю свою країну і хочу, щоб більше людей дізнавалися про традиційну культуру нашого Донецького краю. Для мене це природне продовження того, чим я займаюся багато років — зберігати й ділитися тим, що важливе і близьке. Це частина мого життя.