«Молода людина року – 2025» - Олеся Христофорова

Учасниця обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Серце, віддане Донеччині» Олеся Христофорова

Вітаю, мене звати Христофорова Олеся. Народилася 1995 року. Жила в селищі Велика Новосілка Волноваського району. Зараз працюю у Волноваській райдержадміністрації, районній військовій адміністрації на посаді завідувача сектору інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю.

Мій вибір був очевидним ще у 2014 році. Тоді, першокурсницею Донецького національного університету імені Василя Стуса, я виходила на проукраїнські мітинги у Донецьку, попри страх, тиск і невизначеність. Коли місто опинилося в окупації, разом з університетом я зробила свідомий крок у невідоме та переїхала до Вінниці, залишивши дім, друзів і звичне життя. Це був мій перший, але не останній вибір на користь України, свободи й правди.

Спеціальність, яку я отримала – це політологія та державне управління, і вже у Вінниці, опинившись далеко від дому, я усвідомила, що дійсно хочу присвятити своє життя служінню людям, своїй Донеччині та Україні. Бути корисною, ініціювати зміни, які роблять життя кращим - це стало моєю внутрішньою потребою. Після завершення навчання в магістратурі я розпочала свій професійний шлях у Великоновосілківській районній державній адміністрації.

Ранок 24 лютого 2022 року ми з чоловіком та нашою однорічною донечкою зустріли у своїй квартирі у Великій Новосілці. Спочатку були настрої залишатися у селищі якомога довше, тоді ще у телеграм-каналах була вказівка про «знімання дорожніх знаків», конструювання протитанкових їжаків.  Дуже хотілося бути корисним, але коли вже російські війська захопили Волноваху, ворог почав просуватися далі, та під обстрілами опинилися найближчі населені пункти, ми вирішили виїжджати на захід України до родичів. Так ми опинились в Ужгороді.

З першого дня мій чоловік доєднався до спільнот волонтерів: перевантаження фур та сортування гуманітарної допомоги, в подальшому Олександр став волонтером Благодійного фонду «Сім’я Христа». Я знаходилась вдома з нашою донечкою, але просто сидіти склавши руки не могла. Ми з чоловіком тримали зв'язок із волонтерами, які допомагали військовим у нашому Волноваському районі. Спочатку вдалося закрити деякі потреби власними силами, але хлопцям із нашого ТРО було потрібно значно більше - від бронежилетів до тепловізорів. Тоді я запропонувала зробити збір, щоб хоч якось бути корисною для рідного селища, а також показати мешканцям нашої  Великої  Новосілки, що ми об’єднані, тримаємось та  підтримуємо своїх захисників. Так ми оголосили наш перший збір для бійців, які боронять Великоновосілківський напрямок.

Тоді вдалося зібрати 182 тисячі гривень та закупити навіть більше, ніж розраховували. Коли передавали придбані бронежилети ТРО та армії, що захищали Велику Новосілку, і розповіли, скільки людей наповнених духом патріотизму та національного єднання долучилися, та яку суму зібрали, це неабияк надихнуло воїнів та приємно здивувало. Саме цей збір і став тим значним поштовхом. Було зрозуміло, що люди хочуть допомогти, але точно не знають як. А військові потребують допомоги. Ми і стали тою ланкою, яка об'єднує ці прагнення.

З того часу збори стали регулярною складовою нашого життя. Чим далі, тим збирати суми від 100 тисяч плюс ставало все важче, тому ми почали вигадувати різні заохочення. Наприклад, ексклюзивні поштові марки, присвячені актуальним подіям в Україні, за якими доводилось стояти у відділені Укрпошти не одну годину.

Для одного зі зборів ми змогли дістати автографи гравців ФК «Шахтар», які розписалися на прапорі, що  дістався власнику найбільшого донату. Розмальовані гільзи та тубуси, сувенірна патріотична продукція, навіть одяг – те, чим намагалися заохотити мешканців. Відвідування концертів та караул «зірок» задля автографу, прохання зробити репост збору, як, наприклад, було з Андрієм Бедняковим, який на той час тільки повернувся з Великої Новосілки і знав, як важко військовим на нашому напрямку. До Дня вишиванки у 2025 році Великоновосілківською селищною адмінстрацією був проведений фото-конкурс вишиванок, де головним призом мав стати пилосос. Я долучилась до цього заходу, продемонструвавши самостійно вишиту сорочку, і за результатами глядацького голосування отримала головний приз, який далі ми розіграли за донат. До всіх зборів також долучається наша маленька донечка Лейсан. Їй 4 року і поки її найбільший внесок – це більше 20 тисяч гривень, які вона  заробила онлайн-концертом на підтримку ЗСУ.

Станом на липень 2025 року нами було проведено близько 50 зборів. Завдяки донатам небайдужих українців ми змогли зібрати понад 4 000 000 грн  та допомогти більше ніж 23 бригадам. З моменту початку повномасштабного вторгнення нам надійшло 11 947 донатів. Захисникам, що боронять наш Волноваський район, було передано велику кількість необхідного – від амуніції до дронів, РЕБів та авто. 

За час повномасштабної війни мала честь отримати Подяки від Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницього, спецпідрозділу Національної поліції України «Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова», відзнаку «За гідність та патріотизм» від 23 окремої механізованої бригади, шеврони та прапори. 

Також, час від часу, ми разом з іншими волонтерами відвідуємо Ужгородський воєнний госпіталь. Приносимо смаколики, які я готую самостійно, дізнаємося потреби та просто спілкуємось з пораненими захисниками.

У нашій із чоловіком команді я займаю роль ідейного натхненника, комунікаційника та організатора зборів через свої соціальні мережі. Готую тексти, відповідаю на повідомлення, продумую візуал, способи залучення людей до донатів, а також проводжу розіграші. Всі ці завдання стали частиною мого життя. Я завжди на зв’язку - відповідаю на кожне прохання у дірект від військових. Якщо маємо змогу допомогти, передаємо необхідне через дружній гуманітарний фонд. Для мене важливо, аби кожен боєць знав, що за ним стоять люди, які не залишать наодинці з потребами. Я відчуваю відповідальність за свою маленьку Батьківщину і саме тому не можу мовчати чи стояти осторонь.

У кожному рішенні, кожному кроці й кожній справі я керуюсь любов’ю до людей і землі, з якої родом. Донеччина - це не просто Батьківщина, це мій вибір, моя відповідальність і моя сила. Моє серце на 100% віддане їй, навіть попри тимчасову окупацію, біль і втрати, я вірю в її відновлення й працюю щодня заради цього.